Послання Апостола Павла до Римлян 16, 1-16.
1. Браття, поручаю вам Фиву, сестру нашу, служительку Церкви в Кенхреях, 2. щоб ви її прийняли у Господі, як личить святим, та щоб помогли їй у кожній справі, в якій тільки вона б вас потребувала, бо вона багатьом стала у пригоді та й мені самому.
3. Вітайте Прискиллу та Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі, 4. які за мою душу свої голови виставляли, яким не я один дякую, але також усі Церкви поган; вітайте також їхню домашню Церкву. 5. Вітайте Епенета, улюбленого мого, первістка Ахаї для Христа. 6. Вітайте Марію, що багато для вас трудилася. 7. Вітайте Андроніка та Юнію, родичів моїх і співв’язнів, визначних між апостолами, які випередили мене в Христі. 8. Вітайте Ампліята, улюбленого в Господі. 9. Вітайте Урбана, співробітника нашого в Христі, і Стахія, улюбленого мого. 10. Вітайте Апелла, випробуваного в Христі. Вітайте Аристовулових. 11. Вітайте Іродіона, родича мого. Вітайте Наркисових, що в Господі. 12. Вітайте Трифену і Трифосу, що працюють у Господі. Вітайте улюблену Персіду, що багато трудилась у Господі. 13. Вітайте Руфа, вибраного в Господі, і його та мою матір. 14. Вітайте Асинкрита, Флегонта, Ерма, Патрову, Ерму і братів, що з ними. 15. Вітайте Філолота та Юлію, Нерея і його сестру, Олімпія і всіх святих, що з ними. 16. Вітайте один одного святим цілунком. Усі Церкви Христові вас вітають.
Євангеліє від Матея 13, 4-9.
4. Сказав Господь притчу оцю:
– Вийшов сіяч сіяти. І коли він сіяв, деяке впало край дороги, і прилетіло птаство і видзьобало його. 5. Інше впало на кам’янистий ґрунт, де не було багато землі, і зараз же проросло, бо земля була неглибока. 6. Як зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало коріння, усохло. 7. Інше впало між тернину, і вибуяла тернина й заглушила його. 8. Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять.
9. Хто має вуха, нехай слухає.
Хто має вуха, нехай слухає.
Всі ми, здавалось би, маємо вуха, щоб слухати. Однак всі ми також, погодьмось, бували у таких ситуаціях, коли говориш – тебе слухають, а не чують.
Особливо, коли йдеться про конфлікти, сварки – що голосніше, то менше з того результату, менше почутого.
Часто батьки зляться на дітей через те, що “говориш, говориш, а воно своє робить”.
Дуже подібний сценарій і у нас з Богом: Він постійно говорить до нас, а ми начебто і слухаємо, однак потім виглядає, що таки не чуємо.
Бо чути – це означає приймати, почути Бога – прийняти Його у своєму житті, розділити своє життя з Ним, а це, безумовно, принесе свій результат.
Завжди, коли молимось, впевнюймося, що ми чуємо, про що говорить до нас Господь.
