Друге Послання Апостола Павла до Корінтян 11, 21 – 12, 9.
21. Браття, в чому б хто не показав відваги, – говорю мов безумний! – я також можу її показати. 22. Вони євреї? Я теж. Вони ізраїльтяни? Я теж. Потомки Авраама? Я теж. 23. Слуги Христові? Говорю неначе нерозумний: я більш від них. Багато більше в трудах, багато більше в тюрмах, під бичами надмірно, у смертельних небезпеках часто. 24. Від юдеїв я прийняв п’ять раз по сорок без одного ударів, 25. тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч провів я у безодні; 26. у подорожах часто, у небезпеках на ріках, небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів фальшивих; 27. у праці та в труді, в недосипанні часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі! 28. Крім того всього, моє щоденне піклування – журба про всі Церкви!
29. Хто слабкий і я не слабкий? Хто блазниться і я не горю?
30. Коли треба хвалитися, я моєю неміччю буду хвалитись. 31. Бог і Отець Господа Ісуса – він благословен вовіки! – знає, що я не говорю неправди. 32. В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамаскинян, щоб мене схопити, 33. але мене спущено через віконце у коші по мурі і я втік з його рук.
1. Чи треба хвалитися? Воно не личить. Та я перейду до видінь і до об’явлень Господніх. 2. Знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, – чи то в тілі, не знаю, чи то без тіла, не знаю, Бог знає, – був узятий до третього неба. 3. І знаю, що той чоловік – чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, – 4. був узятий у рай і чув слова невимовні, яких не можна людині висловити. 5. Таким буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами. 6. Коли ж я схочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу правду; але стримуюся, щоб про мене хто не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує.
7. І щоб я не загордів надзвичайними об’явленнями, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в лице, щоб я не нісся вгору. 8. Тричі благав я Господа, щоб той від мене відступився, Браття, в чому б хто. та він сказав мені: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила в немочі показується». Найкраще, отже, хвалитимуся скоріше моїми немочами, щоб у мені Христова сила пробувала.
Євангеліє від Матея 16, 13-19.
13. В той час, прийшовши в околицю Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів:
– За кого мають люди Сина чоловічого?
14. Ті відповіли:
– Одні за Івана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків.
15. – На вашу ж думку, – каже до них, – хто я?
16. Озвався Симон Петро і заявляє:
– Ти – Христос, Син Бога живого.
17. У відповідь Ісус сказав до нього:
– Щасливий ти, Симоне, сину Йони, бо не тіло й кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. 18. Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро-Скеля і на цій скелі збудую мою Церкву й адові ворота її не подолають. 19. Я дам тобі ключі царства небесного, і що ти зв’яжеш на землі, буде зв’язане на небі; і те, що ти розв’яжеш на землі, буде розв’язане на небі.
Як і для апостолів, так і для нас Ісусове запитання було неймовірно важливе. Апостол Петро зумів пізнати і відкрити своє серце для Бога – став скелею, на якій збудовано Церкву.
Кожен з нас має таку ж місію – ставати опорою, на якій будується Церква. Бо вона ніколи би не існувала без живої віри звичайних людей. Без усвідомлення, що Ісус -Син Бога Живого.
Нам іноді здається, що наша роль у церковному житті – дуже незначна. Однак кожен з нас – цеглина, без якої вся будівля може захитатись.
Приклад віри одного з нас стає опорою, скелею віри іншого.
Наша віра дуже багато здатна змінити.
