Перше Послання Апостола Павла до Корінтян 12, 12-26.
12. Браття, як тіло є одне, хоча й має багато членів, і всі члени тіла, хоч їх багато, становлять одне тіло, так і Христос. 13. Усі бо ми христилися в одному Дусі, щоб бути одним тілом, чи то юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, і всім нам був даний пити один Дух.
14. Тіло бо складається не з одного члена, але з багатьох. 15. Коли б нога сказала: «я не рука, отже, не належу до тіла», хіба тому вона не належить до тіла? 16. І коли б вухо сказало: «я не око, отже, не належу до тіла», хіба тому воно не належить до тіла? 17. Якби все тіло було оком, де ж тоді був би слух? Якби все воно було вухом, де був би нюх? 18. Таж Бог розділив члени, кожного з них, у тілі, як хотів. 19. Якби все було одним членом, де було б тіло? 20. Та членів є багато, але одне тіло. 21. Не може око сказати руці: «ти мені непотрібна». Чи голова – ногам: «ви мені непотрібні». 22. Бож члени тіла, що здаються слабшими, найпотрібніші; 23. і тим членам, що здаються непочесними в тілі, даємо більше чести, і наші непристойні члени зазнають більшої шани; 24. ті ж, що у нас пристойні, її не потребують. Та Бог так зложив тіло, що дав більше чести нижчому членові, 25. щоб не було роздору в тілі, але щоб члени дбали однаково один про одного. 26. І як страждає один член, страждають з ним усі члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени.
Послання Апостола Павла до Галатів 3, 23-29.
23. Браття, раніш ніж прийшла віра, ми були замкнені під охороною закону, очікуючи віри, що мала відкритися, 24. так що закон був нашим виховником аж до Христа, щоб ми вірою оправдалися. 25. Як уже прийшла віра, ми вже більш не під виховником, 26. бо всі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса. 27. Всі бо ви, що у Христа христилися, в Христа одягнулися. 28. Нема юдея ні грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ні жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі. 29. А коли ви Христові, ви потомство Авраама, наслідники за обітницею.
Євангеліє від Матея 18, 18-22; 19, 1-2; 13-15.
Сказав Господь своїм учням:
18. Істинно кажу вам: усе, що ви зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі, і все. що розв’яжете на землі, буде розв’язане на небі.
19. Істинно кажу вам ще раз: коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм моїм Отцем небесним; 20. бо де двоє, або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них.
21. Тут підійшов Петро й каже до нього:
– Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?
22. Ісус промовив до нього:
– Не кажу тобі: до сімох разів, а до сімдесяти раз по сім.
1. І коли Ісус скінчив ці слова, покинув Галилею, і прибув у сторони Юдеї, що за Йорданом. 2. Сила народу йшла за ним, і він їх оздоровив там.
13. Тоді привели до нього дітей, щоб він, поклавши на них руки, помолився. Учні ж боронили їм. 14. Ісус сказав їм:
– Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких царство небесне.
15. І поклавши на них руки, пішов звідти.
Євангеліє від Луки 7, 36-50.
36. В той час просив Ісуса один з фарисеїв, щоб їв з ним. І ввійшов Ісус до фарисея в хату й сів за столом. 37. Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову плящинку, повну пахощів, 38. і, ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми його ноги, волоссям своєї голови обтирати і цілувати ноги й мастити їх пахощами. 39. Побачивши те фарисей, що запросив його, міркував собі, кажучи: якби це був пророк, він знав би, хто й яка це жінка, що доторкається його: це грішниця!
40. Тоді Ісус заговорив до нього:
– Симоне, маю тобі щось сказати.
Той відповів:
– Кажи, учителю.
41. – Двоє довжників було в одного позичайла; один був винен п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят. 42. А що вони не мали звідки віддати, він подарував обом. Котрий, отже, з них більше буде його любити?
43. Озвався Симон і каже:
– Гадаю, той, якому подарував більше.
Ісус сказав до нього:
– Судив єси добре.
44. І, обернувшися до жінки, промовив до Симона:
– Бачиш цю жінку?
Прибув я у дім твій, і ти не дав мені води на ноги. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла своїм волоссям.
45. Поцілунку ти мені не дав; вона ж, відколи я ввійшов, не перестала цілувати мені ноги.
46. Оливою не намастив ти голови моєї; вона ж миром пахучим намастила мені ноги.
47. Тому кажу тобі, прощаються їй численні її гріхи, бо вона полюбила багато. Кому ж мало прощається, той мало любить.
48. Потім сказав до жінки:
– Прощаються тобі гріхи твої.
49. І почали ті, що з ним сиділи за столом, говорити між собою:
– Хто це такий, що й гріхи відпускає?
50. До жінки ж промовив:
– Віра твоя спасла тебе; іди в мирі.
Мт 18, 21-22:”Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати? Ісус промовив до нього: – Не кажу тобі: до сімох разів, а до сімдесяти раз по сім”
Ви могли б пробачати комусь безкінечно? Пробачати, знаючи, що людина знову вам принесе біль? Я так не вмію…
Мені навіть складно уявити, якою мала би бути безмежною любов і внутрішній спокій, щоб зуміти так діяти. Це як найвища майстерність у чомусь, але тут ти вдосконалюєш саме себе, а не когось іншого.
Тобто усвідомлено, знаючи, що всі – недосконалі, щоразу даєш людині шанс зрозуміти, що вона для тебе безмежно важлива і твоя любов не меншає з її падінням, а, навпаки, своїм терпінням, своїми зусиллями над собою – щоб знов пробачити і не змінити ставлення, допомагаєш цій люддині підніматися і зростати.
