Послання Апостола Павла до Филип’ян 4, 10-23.
10. Браття, я зрадів у Господі, що ваші піклування про мене знову нарешті ожили; ви про те старалися, та нагоди вам бракувало. 11. Кажу це не тому, що терплю злидні; бо я навчився задовольнятись тим, що маю. 12. Знаю, що то бути вбогим, знаю бути і в достатках: в усьому і в усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні. 13. Все можу в тому, хто мене укріпляє. 14. Та все ж таки ви зробили добре, що взяли участь у моїх стражданнях. 15. І ви, филип’яни, знаєте, що на початку євангельської проповіді, коли я вийшов був з Македонії, крім одних вас, ніяка Церква не брала участи в моїх видатках і прибутках, 16. бо й у Солунь ви раз і вдруге вислали були мені на потреби. 17. Не щоб я шукав дарів, я бо шукаю плоду, що множиться на вашу користь. 18. Я одержав усе і маю надто. Мені доволі всього, відколи я дістав від Епафродита вашу милостиню: пахощі солодкі, жертву приємну, Богові вгодну. 19. Тому мій Бог виповнить усі ваші потреби, за багатством своїм, у славі, у Христі Ісусі. 20. А Богові й нашому Отцеві слава на віки вічні. Амінь.
21. Вітайте кожного святого у Христі Ісусі. Вітають вас брати, які зо мною. 22. Вітають вас усі святі, особливо ж із цісарського дому.
23. Благодать Господа нашого Ісуса Христа хай буде з духом вашим. Амінь.
Євангеліє від Луки 7, 36-50.
36. В той час просив Ісуса один з фарисеїв, щоб їв з ним. І ввійшов Ісус до фарисея в хату й сів за столом. 37. Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову плящинку, повну пахощів, 38. і, ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми його ноги, волоссям своєї голови обтирати і цілувати ноги й мастити їх пахощами. 39. Побачивши те фарисей, що запросив його, міркував собі, кажучи: якби це був пророк, він знав би, хто й яка це жінка, що доторкається його: це грішниця!
40. Тоді Ісус заговорив до нього:
– Симоне, маю тобі щось сказати.
Той відповів:
– Кажи, учителю.
41. – Двоє довжників було в одного позичайла; один був винен п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят. 42. А що вони не мали звідки віддати, він подарував обом. Котрий, отже, з них більше буде його любити?
43. Озвався Симон і каже:
– Гадаю, той, якому подарував більше.
Ісус сказав до нього:
– Судив єси добре.
44. І, обернувшися до жінки, промовив до Симона:
– Бачиш цю жінку?
Прибув я у дім твій, і ти не дав мені води на ноги. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла своїм волоссям.
45. Поцілунку ти мені не дав; вона ж, відколи я ввійшов, не перестала цілувати мені ноги.
46. Оливою не намастив ти голови моєї; вона ж миром пахучим намастила мені ноги.
47. Тому кажу тобі, прощаються їй численні її гріхи, бо вона полюбила багато. Кому ж мало прощається, той мало любить.
48. Потім сказав до жінки:
– Прощаються тобі гріхи твої.
49. І почали ті, що з ним сиділи за столом, говорити між собою:
– Хто це такий, що й гріхи відпускає?
50. До жінки ж промовив:
– Віра твоя спасла тебе; іди в мирі.
Филип’ян 4,11: “Я навчився задовольнятись тим, що маю”
Так, теоретично ми всі знаємо, що потрібно вміти насолоджуватися тим, що маємо. Але на практиці… я, наприклад, не знаю таких людей.
Так, іноді, коли трапляється спостерігати, як люди, у значно складніших умовах, дають собі раду, я думаю: слава Богу, що мене це не спіткало. Але ж я маю інші проблеми, інші клопоти. Тож і в мене далеко не все так чудово, як в тих, кому пощастило більше.
Чесно кажучи, дуже хочу навчитися бути вдячною. І не лише тоді, коли здійснилася якась моя мрія, чи зусилля дали сподіваний результат. Але й тоді, коли моє невдоволення зашкалює, хотіла б вміти бачити, що не все аж так зле, що я й справді маю за що дякувати Богові. І не лише в порівнянні з чужими проблемами, а й тому, що просто перебуваю під Його опікою.
