Святе Письмо з розважанням на 9 січня

Діяння Апостолів 6, 8–15; 7, 1–5; 47-60.

8. В тих днях Стефан, повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі. 9. І встали деякі з синагоги, так званої лібертинів, киренеїв, олександрійців і з Кілікії та з Азії, і сперечалися із Стефаном, 10. але не могли встоятися супроти мудрости й духа, яким говорив. 11. Тоді вони підмовили людей, щоб сказали:

– Ми чули, як він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога.

12. І підбурили народ, старших та книжників, і, напавши, схопили і привели його в синедріон. 13. Там вони поставили свідків, що говорили:

– Цей чоловік не перестає говорити проти цього святого місця та закону. 14. Ми чули, як він говорив, що Ісус, отой Назарянин, зруйнує це місце і змінить звичаї, які Мойсей був дав нам.

15. І коли всі, що сиділи в синедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його лице, немов лице ангела.

1. Первосвященик спитав:

– Чи воно справді так?

2. Він відповів:

– Мужі брати й отці, слухайте. Бог слави з’явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перш ніж він оселився у Харані, 3. і сказав до нього: вийди з землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку я тобі покажу. 4. Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселивсь у Харані; а звідти, як умер його батько, переселив його у цю землю, в якій живете нині. 5. І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги, але обіцяв дати її йому в посілість і його потомкам після нього, хоч у нього й не було дитини.

47. Соломон збудував йому дім. 48. Та не в рукотворених храмах живе Всевишній, як пророк говорить:

49. Небо – престол мій,

земля ж – підніжок ніг моїх.

Який дім ви мені збудуєте, каже Господь,

або яке місце мого відпочинку?

50. Хіба то не моя рука все те створила?

51. Ви, тугошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому. Які батьки ваші, такі й ви. 52. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями; 53. ви, що одержали закон за велінням ангелів, але не зберігали його.

54. Почувши це, вони розлютилися у своїм серці й заскреготали зубами на нього. 55. А він, повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога, 56. і мовив:

– Ось бачу відкрите небо й Сина чоловічого, що стоїть по правиці Бога.

57. Вони ж закричали сильним голосом і, затуливши вуха, кинулись на нього разом, 58. вивели за місто, і стали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу у ногах юнака, що звався Савло. 59. І каменували Стефана, який взивав, кажучи:

– Господи Ісусе, прийми духа мого.

60. І впавши на коліна, крикнув сильним голосом:

– Господи, не візьми їм цього за гріх.

І промовивши це, заснув смертю. А Савло схвалював його вбивство.

Євангеліє від Матея 21, 33-42.

33. Сказав Господь притчу оцю:

Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, найняв його виноградарям і відійшов. 34. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяли від них належні плоди.

35. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. 36. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, та й ті вчинили з ними те саме.

37. Нарешті послав до них свого сина, кажучи:

– Матимуть пошану до мого сина.

38. Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою:

– Це спадкоємець. Ходімо, вб’ємо його й візьмемо собі його спадщину.

39. І взявши його, вивели геть з виноградника й убили.

40. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?

41. – Лютих люто вигубить, – відповіли йому, – а виноградник найме іншим виноградарям, що будуть давати йому своєчасно його плоди.

42. Тоді Ісус сказав їм:

Чи ви в Писанні ніколи не читали:

Камінь, що відкинули будівничі,
став наріжним каменем.
Від Господа це сталось,
і дивне в очах наших.

Діяння 7, 49: “Який дім ви мені збудуєте? – каже Господь”

Який дім для Господа будуємо в своїх серцях і душах? Чи є взагалі для Нього місце? Чи встигаємо щоденно, цеглинка до цеглинки зводити міцні стіни віри?

Так, здається, що маємо багато часу для того, щоб Господь посів важливе місце в наших серцях. Здається, що от-от і завершиться метушня, стануть меншими клопоти й проблеми і ми врешті умиротворені знайдемо достатньо часу для пізнання Господа. Адже Він – Той, Хто є з нами завжди і всюди. І достатньо лише нам викроїти час. А Бог ніде не дінеться.

Та чи в своєму бажанні створити максимально комфортні умова для життя не зводимо все спілкування лише до тривожних молитов за якісь потреби? Чи не забігаємо до церкви, бо йдуть інші, а не за покликом серця? Чи віра наша настільки міцна, що все своє життя віддаємо в Божі руки , а не беремо на себе Його роль?

То все ж: “Який дім ви мені збудуєте? – каже Господь!”