Послання Апостола Павла до Євреїв 10, 1-18.
1. Браття, закон, маючи лише тінь майбутніх благ, а не самий образ речей, ніколи не може тими самими жертвами, які приносяться щороку, повсякчас зробити досконалими тих, які приступають до Бога. 2. Їх перестали б приносити, коли б ті, що служать, очистившись раз назавжди, не мали більше ніякої свідомости гріхів. 3. Навпаки, ними нагадуються щороку гріхи, 4. бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи.
5. Тому, входячи у світ, він сказав:
Ти не хотів ні жертв, ні приносу,
але приготував єси мені тіло.
6. Ти не вподобав собі
ні всепалення, ні жертви за гріхи.
7. Тоді я сказав: ось іду,
бо у сувої книги написано про мене,
щоб учинити твою волю, Боже.
8. Сказавши вище: ні жертв, ні приношень, ні всепалень, ні жертви за гріхи ти не хотів і не вподобав собі, дарма що вони приносяться за законом, 9. він додає: ось я іду чинити твою волю. Він касує, отже, перше, щоб установити друге. 10. Силою тієї волі ми освячені приносом тіла Ісуса Христа раз назавжди.
11. Кожен священик стоїть щодня, служачи й часто приносячи ті самі жертви, що ніколи не можуть змити гріхів. 12. Він же, принісши лиш одну жертву за гріхи, возсів назавжди по правиці Бога, 13. чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені як підніжок йому під ноги. 14. Бо він одним лиш приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються.
15. Про це й Дух Святий теж свідчить, коли каже:
16. Ось той завіт, що я зроблю з ними
по тих днях, каже Господь:
я вкладу мої закони в серця їхні
і напишу їх на умах їхніх.
17. Ні їхніх гріхів, ні несправедливости
не згадуватиму більше.
18. А де прощення гріхів, там непотрібно вже приносу за гріхи.
Євангеліє від Марка 8, 30-34.
30. І він наказав їм гостро, щоб нікому не говорили про нього.
31. І почав навчати їх, що Синові чоловічому треба багато страждати, і старші, первосвященики та книжники відцураються його і його уб’ють, і він по трьох днях воскресне. 32. Він говорив про це відкрито. Тут Петро, взявши його набік, почав йому докоряти. 33. Він, обернувшись і глянувши на учнів, зганив Петра й сказав:– Геть від мене, сатано! Бо ти думаєш не про те, що Боже, а про те, що людське.
34. І, прикликавши народ разом із учнями, сказав їм:
– Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною.
***
Ми не в силах бачити світ, людей, речі так, як бачить їх Бог у силу своїх слабкостей та прив’язаності.
Бо ми звикаємо до рідних місцин, людей, навіть речей. Прикипаємо серцем до всього, що рідне і звикле, ідентифікуємо себе із середовищем, набором поведінкових реакцій та манер.
Петро вчинив по-людськи, проявивши еталонну слабкість: він докоряє Ісусові за те, що Той говорить. А говорить – про смерть свою і страждання. Але ж для Петра Учитель став “зоною комфорту”, він бачив чудеса, які Ісус чинив, мабуть, мріяв про Царство, яке належатиме Ісусові тут, на землі, Петро врешті напевно як до друга прив’язався до Христа. А тут – чує таке і бунтує.
Що відповідає Ісус Петру?
Божа любов – без слабкостей та обмежень. Вона повна жертовності і без каплі егоїзму. Вона і є тим станом абсолютного зречення самого себе, до якої Бог нас покликав і до якої нам так складно доростати.
