Послання Апостола Якова 2, 14-26.
14. Браття, яка користь, коли хто каже, що має віру, але діл не має? Чи може його спасти віра? 15. Коли брат або сестра будуть нагі й не матимуть куска хліба 16. і коли хто до них скаже: ідіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь, але не дасть їм необхідного для тіла, то що їм з того? 17. Так само й віра, коли не має діл, мертва сама в собі. 18. Та хтось скаже: ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені твою віру без діл, і я тобі покажу моїми ділами мою віру.
19. Ти віруєш, що Бог один? – Добре робиш. І біси вірують, та тремтять. 20. Хочеш знати, безумний чоловіче, що віра без діл не приносить плоду? 21. Чи ж не ділами був оправданий Авраам наш батько, коли приніс на жертовник Ісаака, свого сина? 22. Бачиш, що віра співдіяла з його ділами і його віра удосконалилася ділами. 23. Так здійснилося Писання, яке каже: Авраам повірив Богові, і це зараховано йому за праведність, і він був названий приятелем Божим. 24. Ви бачите, що чоловік оправдується ділами, не тільки вірою. 25. Так само й Рахав, блудниця, чи ж не ділами оправдалася, прийнявши посланців і випустивши їх іншим шляхом?
26. Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва.
Євангеліє від Марка 10, 46-52.
46. Того часу, як Ісус виходив з Єрихону, син Тимея – Вартимей, сліпий жебрак, сидів край дороги. 47. Довідавшися, що то Ісус з Назарету, закричав він, кажучи:
– Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною!
48. Багато хто сварив його, щоб мовчав, та він кричав ще більше:
– Сину Давидів, змилуйся надо мною!
49. Ісус спинивсь і каже:
– Покличте його!
Кличуть, отже, сліпого й говорять до нього:
– Бадьорися! Устань, він кличе тебе.
50. Тоді він, скинувши верхню одежу, скочив і підійшов до Ісуса. 51. Ісус, звернувшись до нього, каже:
– Що хочеш, щоб я зробив тобі?
Сліпий йому каже:
– Учителю мій – щоб я прозрів!
52. Сказав Ісус до нього:
– Іди, віра твоя спасла тебе.
І негайно прозрів той, і пішов дорогою за ним.
***
Кого ми обманюємо, коли надягаємо маску “благочестивих християн”, яким вигідно прийти до храму, публічно заявляти про свою віру, а попри те – не виходити за чіткі межі комфорту, на зустріч із ближінм?
Самих себе обманюємо.
Віра – це не лише те, що носимо в серці, це і те, що визначає наші думки і вчинки. Якщо ми вважаємо себе християнами, але виходячи з дому ні за які гроші не вернемось, бо це погано прикмета, обійдемо всіх чорних котів по вулиці, подумки осудимо п’яного безхатька і з люттю накинемось на когось у громадському транспорті, то… будьмо щирі – з нашоб вірою щось не так.
Просімо у Бога дару бути чесними самими з собою, бачити свої колоди у власних очах. Бо це певний шлях до справжньої віри.
