Послання Апостола Якова 3, 11 – 4, 6.
11. Браття, хіба криниця з одного джерела б’є водою солодкою й гіркою? 12. Хіба смоківниця, брати мої, може родити оливки, або виноград родити смокви? Ні солонець не може дати води солодкої.
13. Коли хто мудрий і досвідчений між вами, нехай покаже гарною поведінкою свої діла в розумній лагідності. 14. Коли ж у вашім серці гірка заздрість та свари, не хваліться і не говоріть брехні проти правди. 15. Це не мудрість, що сходить з висоти, а земна, тілесна, диявольська; 16. бо де заздрість та чвари, там безлад і всяке лихо. 17. Мудрість же, що походить з висоти, найперше чиста, потім мирна, поблажлива, примирлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння, нелицемірна. 18. Плід праведности сіється в мирі тими, що мир чинять.
1. Звідки між вами війни, звідки суперечки? Хіба не звідси: з похотей ваших, які воюють у ваших членах? 2. Ви пристрасно жадаєте і не маєте. Ви убиваєте, завидуєте і не можете осягнути. Ви б’єтесь і воюєте. Ви не маєте, бо не просите. 3. Ви просите, та не одержуєте, бо зле просите, щоб розтратити на ваші втіхи. 4. Перелюбники! Хіба не знаєте, що любов цього світу – ворожнеча проти Бога? Хто, отже, хоче бути приятелем світу, стає ворогом Божим. 5. Чи може думаєте, що Писання даремно каже: «До заздрощів прагне дух, що живе у нас»? 6. І більша дається благодать, тому й сказано:
Бог противиться гордим,
смиренним же дає благодать.
Євангеліє від Марка 11, 23-26.
Сказав Господь своїм учням:
23. Майте віру в Бога. Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: двигнись і кинься в море, та не сумніватиметься у своїм серці, але віруватиме, що станеться те, що каже, буде йому так. 24. Тому й кажу вам: усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, і буде вам так. 25. І коли стоїте на молитві, прощайте, як маєте що проти кого-небудь, щоб і Отець ваш, який на небі, простив вам провини ваші. 26. Коли ж ви не простите, і Отець ваш, що на небі, не простить провин ваших.
***
Ніхто з нас не позбавлений егоїзму, здорова любов до себе – це невід’ємна частина нашого існування.
Однак саме під маскою найбільш корисного і потрібного до людського серця приходить гріх.
Незчуємось, як звикаємо керуватись своїми амбіціями, похотями, йти за спокусами, заздрити. Навіть у найменших дозах ці гріхи отруюють нас, позбавляючи гостроти наш духовний зір, знечулюючи совість.
Людина стає просто нещасною жертвою спокус і похотей, які роздирають зсередини, перетворюючи на раба.
Ключем для цього всього є гордість: саме цей гріх здатен філігранно нищити душу, бо через нього приходять всі інші, чудово замасковані.
Панувати над собою – найвища влада – каже латинське прислів’я. І так воно є – найскладніше навести лад у своєму серці, тому завжди треба просити Бога втрутитись і допомогти нам у цій справі.
