Друге Послання Апостола Павла до Тимотея 3, 1-9.
1. Сину Тимотею, знай це, що за останніх днів настануть скрутні часи, 2. бо люди будуть самолюби, грошолюби, зарозумілі, горді, наклепники, непокірні батькам, невдячні, безбожні, 3. без любови, непримирливі, осудливі, розбещені, жорстокі, недобролюбні, 4. зрадники, нахабні, бундючні, більше розкошолюбні, ніж боголюбні, 5. вони мають бо вигляд побожности, сили ж її зреклися. Таких цурайся. 6. Бо то з таких походять ті, що влазять у доми і зводять легкодушних жінок, обтяжених гріхами, які дають себе вести різними похотями, 7. навчаються ніби ввесь час, але ніколи не можуть дійти до розуміння правди. 8. Як Янній та Ямврій противились були Мойсеєві, так ці противляться правді, люди зіпсованого розуму та не випробувані у вірі. 9. Але вони не матимуть успіху, бо їхнє безумство всім стане явним, як воно було з безумством тих..
Євангеліє від Луки 20, 45 – 21, 4.
45. Сказав Господь своїм учням:
46. – Остерігайтеся книжників, що ходять залюбки в довгих шатах, люблять вітання на майданах, перші сидження в синагогах та перші місця на бенкетах; 47. що поїдають доми вдовиць і довго моляться на показ – вони приймуть суворіше осудження.
1. Підвівши очі, Ісус побачив, як заможні кидали свої дари до скарбоні. 2. Побачив він також вдову убогу, що кидала туди дві лепти, 3. і сказав:
– Істинно кажу вам, що ця бідна вдова кинула більш від усіх. 4. Усі бо вони вкинули як дар Божий зі свого лишку, вона ж з убозства свого вкинула ввесь свій прожиток, який мала.
***
Кинула усе, що мала…
Мабуть, усім нам складно уявити собі, як це – залишитись без нічого: без роками збираних збережень, капіталів, без матеріального баласту, який бодай мінімально, але додає впевненості.
Ця історія про вдову, яка віддає усе, дуже повчальна. Бо вона – про глибину довіри насамперед.
Нам відносно нескладно бути взірцевими тоді, коли межі нашого комфорту неторкані. Але коли треба похитнути усталений порядок – боїмося, бо ж усе прагнемо контролювати.
Віддати Богові усе: свої терпіння ірадості, втрати, гіркі уроки, усе довірити – насправді дуже важко. Бо йдеться про повну і безумовну довіру. Це так, наче стрибаєш з кимось за руку, сподіваючись, що його парашут витримає вас обох. Це ризик.
Однак лише той, хто готовий так ризикнути, знаходить Бога у своєму житті, та й взагалі – знаходить себе і життя.
