Перше Послання Івана Богослова 3, 21 – 4, 6.
21. Улюблені, коли серце не винує, ми маємо довір’я перед Богом 22. і, що б ми не просили, одержимо від нього, бо заповіді його бережемо і чинимо те, що йому угодне.
23. Ось його заповідь: вірувати в ім’я його Сина Ісуса Христа й любити один одного, як він нам заповідав. 24. Хто його заповіді зберігає, той пробуває в ньому, і він у ньому; і ми знаємо від Духа, якого він дав нам, що він у нас пробуває.
1. Любі, не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи вони від Бога; багато бо лжепророків прийшло на світ. 2. З цього пізнавайте Божий дух: кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов у тілі – від Бога. 3. Кожен ж дух, що не визнає Ісуса – не від Бога, але від антихриста, про якого ви чули, що прийде, та й тепер уже у світі. 4. Ви, діточки, від Бога і перемогли їх, бо більший той, хто у вас, ніж той, хто у світі. 5. Вони від світу, тому й говорять по-світськи, і світ їх слухає. 6. Ми – від Бога. Хто знає Бога, слухає нас; хто ж не від Бога, не слухає нас. З цього пізнаємо духа правди й духа омани.
Послання Апостола Павла до Євреїв 13, 17-21.
17. Браття, слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують душ ваших і мають з цього звіт дати, щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи, бо це для вас некорисно.
18. Моліться за нас, бо ми певні, що маємо добру совість, бажаючи у всьому поводитись добре; 19. тим більше ж прошу вас це робити, щоб якнайскорше я міг до вас вернутись.
20. Бог миру, що возвів із мертвих того, хто кров’ю вічного завіту став великим Пастирем овець, Господа нашого Ісуса, 21. нехай зробить вас здібними виконувати його волю добрими ділами, діючи у вас те, що йому любе через Ісуса Христа, якому слава по віки вічні. Амінь.
Євангеліє від Марка 14, 43 – 15, 1.
43. в той час, як Ісус говорив учням своїм. прибув Юда, один з дванадцятьох, і з ним юрба з мечами та киями, від первосвящеників, книжників і старших. 44. Його зрадник дав був їм знак, кажучи: «Кого поцілую, то він: візьміть його й ведіте під доброю сторожею». 45. І прийшовши, зараз приступив до Ісуса й каже:
– Учителю!
І поцілував його. 46. Вони ж наклали на нього руки схопили його. 47. Один із тих, що були там, витягнув меч вдарив слугу первосвященика й відтяв йому вухо. 48. Ісус, звернувшись до них, сказав їм:
– Немов на розбійника ви вийшли з мечами та киями, щоб мене піймати. 49. Щодня був я між вами, навчаючи у храмі, і ви мене не схопили. Та це – щоб збулося Писання.
50. Тоді всі, лишивши його, втекли.
51. Якийсь же юнак, загорнений в одне лиш покривало, ішов за ним. 52. Його схопили, і він, покинувши покривало, втік від них нагий.
53. Повели Ісуса до первосвященика; і зібрались усі первосвященики, старші та книжники. 54. Петро ж ішов слідом за ним здалека аж усередину до двору первосвященика і, сівши з слугами, грівся при вогні. 55. Первосвященики і вся рада шукали свідчення на Ісуса, щоб його вбити, та не находили. 56. Багато бо свідчило неправдиво проти нього, але свідчення їхні не були згідні. 57. Та деякі, підвівшись, так свідчили проти нього ложно:
58. – Ми чули, як він говорив: зруйную храм цей рукотворний і за три дні збудую інший, нерукотворний.
59. Але й ці свідчення не були між собою згідні. 60. Тоді первосвященик, вставши посередині, спитав Ісуса:
– Не відповідаєш нічого, що оці свідчать проти тебе?
61. Та він мовчав і нічого не відповідав. Знову спитав його первосвященик і каже йому:
– Чи ти єси Христос, Син Благословенного?
62. Ісус відповів:
– Я є; і побачите Сина чоловічого, що сидітиме праворуч Всемогутнього та йтиме на хмарах небесних.
63. Тоді первосвященик роздер на собі одежу й каже:
– Навіщо нам іще свідків ? 64. Ви чули богохульство! Як вам здається?
І всі вони присудили, що він винен смерти. 65. Деякі стали плювати на нього, закривати йому лице й бити його по щоках та казали йому:
– Пророкуй!
– Слуги також били його по щоках.
66. Коли Петро був внизу на подвір’ї, приходить одна з служниць первосвященика 67. і, побачивши Петра, що грівся, подивилась на нього й каже:
– І ти був з Ісусом Назарянином.
68. Та він відрікся, кажучи:
– Не знаю і не розумію, що ти кажеш.
І він вийшов на переддвір’я. Тут заспівав півень.
69. Служниця, побачивши його знову, почала говорити тим, що там стояли:
– Цей із них.
70. Та він відрікся знову. І трохи згодом ті, що там стояли, сказали до Петра:
– Ти справді з них, бо ти галилеянин.
71. Тоді він став клястися і божитися, кажучи:
– Не знаю цього чоловіка, про якого говорите.
72. І зараз же удруге заспівав півень. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив до нього: «Перше ніж півень заспіває двічі, тричі мене відречешся». Та й заридав гірко.
1. Зараз же первосвященики вчинили нараду із старшими та книжниками – увесь синедріон. Зв’язавши Ісуса, вони повели й видали його Пилатові.
Євангеліє від Луки 6, 17-23.
17. В той час став Ісус на рівнім місці; була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. 18. Вони прийшли слухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. 19. Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла.
20. Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати:
Блаженні вбогі,
бо ваше царство Боже.
21. Блаженні голодні нині,
бо ви насититеся.
Блаженні, що плачете нині,
бо будете сміятись.
22. Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть як безчесне ваше ім’я Сина чоловічого ради. 23. Радійте того дня й веселіться, бо ваша нагорода велика на небі.
22. Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть як безчесне ваше ім’я Сина чоловічого ради. 23. Радійте того дня й веселіться, бо ваша нагорода велика на небі.
Перше Послання Івана Богослова 3, 21-22: ” Улюблені, коли серце не винує, ми маємо довір’я перед Богом і, що б ми не просили, одержимо від нього, бо заповіді його бережемо і чинимо те, що йому угодне”.
Ми завжди прагнемо більше отримати, аніж віддати. Людська природа так дивно сформована, що отримуючи щось, нам завжди замало. Натомість, коли віддаємо, то здається, що віддали забагато.
А ще, просячи щось у Господа, впевненість у тому, що лише через те. що ми склали руки в молитві, Він зобов’язаний дати все, чого хочемо. Ми не надто зважаємо на те, чи дійсно Його Слово, Його Закон є основою нашого життя. Нас цікавить лише те, що й малих дітей: якщо Батько любить, то догоджатиме усім і на кожному кроці.
Безсумнівно, Господь любить кожного. І в нашій відданості Йому. І в нашій немочі перед гріхом. І в нашому безсиллі перед спокусами. Та ми мусимо змінити споживацьке сприйняття молитви. Вона має бути не лише про “дай” і “допоможи”. Молитва – розмова з найріднішою Особою. Якій маємо за що сказати “дякую” і точно має прозвучати “люблю Тебе, Господи, всім серцем і всією душею.”
