Послання Апостола Павла до Євреїв 6, 13-20.
13. Браття, коли Бог давав Авраамові обітницю, не маючи поклястися ніким вищим, поклявся самим собою, 14. кажучи: поблагословлю тебе щедро й розмножу тебе вельми. 15. І він, завдяки довгій терпеливості, осягнув обітницю. 16. Люди клянуться більшим від себе, і всякі їхні суперечки кінчаються клятвою для ствердження. 17. Так само й Бог, бажаючи дати наслідникам обітниці якнайсильніший доказ непорушности своєї волі, зробив те клятвою, 18. щоб двома незмінними речами, в яких неможливо, щоб Бог казав неправду, ми мали сильну потіху, – ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам. 19. У ній маємо, неначе котву душі, безпечну та міцну, що входить аж досередини за завісу, 20. куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиєреєм повіки, по чину Мелхиседека.
Послання Апостола Павла до Євреїв 2, 11–18.
11. Браття, той, що освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому він не соромиться називати їх братами, коли каже:
12. Я звіщу ім’я твоє моїм братам,
хвалитиму тебе серед громади.
13. І ще:
Буду надіятись на нього.
Та:
Ось я і діти, що Бог мені дав.
14. А що діти були учасниками тіла й крови, і він також взяв участь у тому, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, 15. і визволити тих, яких страх смерти все життя тримав у рабстві. 16. Адже ж не від ангелів прийняв він на себе, а від потомства Авраама. 17. Тому він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним первосвящеником у справах Божих на спокутування гріхів народу. 18. Тому, отже, що він страждав і сам був випробуваний, він може помогти тим, що проходять через пробу.
Євангеліє від Марка 9, 17-31.
17. Одного разу чоловік якййсь прийшов до Ісуса і, кланяючись йому, сказав:
– Учителю, я привів до тебе сина мого, що має німого духа, 18. і де тільки його вхопить, кидає його об землю, так що він піниться, скрегоче зубами і ціпеніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та вони не могли.
19. Він у відповідь каже їм:
– О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть його до мене.
20. І привели його до нього. Як тільки дух побачив його, зараз же потряс ним, і той повалився на землю, запінився і почав качатися. 21. Він спитав його батька:
– Скільки часу, як це йому сталося?
– З дитинства, – відповів той. – 22. Часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Якщо можеш, поможи нам, змилосердися над нами.
23. Ісус каже йому:
– Якщо можеш? – Все можливе тому, хто вірує.
24. І вмить батько хлопчини скрикнув крізь сльози:
– Вірую, поможи моєму невірству!
25. Ісус, бачачи, що збігається народ, погрозив нечистому духові, кажучи:
– Німий та глухий душе! Наказую тобі: вийди з нього й не входь більше в нього.
26. І закричавши та сильно ним стрясши, вийшов з нього. І той став мов мертвий, і багато хто казали: він умер. 27. Ісус узяв його за руку, підвів його, і той устав.
28. Коли він увійшов у дім, учні питали його насамоті:
– Чому ми не могли його вигнати?
29. Він відповів їм:
– Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом.
30. Вийшовши звідти, проходили крізь Галилею, і він не хотів, щоб хто знав, 31. бо він навчав своїх учнів і казав їм:
– Син чоловічий буде виданий у руки людям і вб’ють його, і три дні після того, як його уб’ють, він воскресне.
Євангеліє від Луки 1, 24-38.
24. В ті дні зачала Єлисавета, жінка Захарії, і таїлася п’ять місяців, кажучи:
25. – Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми.
26. Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім’я Назарет, 27. до діви, зарученої чоловікові, на ім’я Йосиф, з Давидового дому; 28. ім’я ж діви було Марія. Ввійшовши до неї, ангел сказав їй :
– Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками.
29. Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання. 30. Ангел сказав їй:
– Не бійсь, Маріє! Ти бо найшла ласку в Бога. 31. Ось ти зачнеш у лоні й родиш сина й даси йому ім’я Ісус. 32. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, 33. і він царюватиме над домом Якова повіки, і царюванню його не буде кінця.
34. Марія сказала до ангела:
– Як воно станеться, коли я не знаю мужа?
35. Ангел у відповідь сказав їй:
– Дух Святий зійде на тебе, й сила Всевишнього отінить тебе, тому й святе, що народиться, назветься Син Божий. 36. Ось твоя родичка Єлисавета, вона також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною; 37. нічого бо немає неможливого в Бога.
38. Тоді Марія сказала:
– Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову.
І ангел відійшов від неї.
Луки 1, 30: “Не бійсь, Маріє! Ти бо найшла ласку в Бога”
“Не бійся, Маріє!” Такими були перші слова передані від Бога для земної жінки.
“Не бійтеся!”, – не раз повторював Ісус, звертаючись до тих, хто вірить.
Уявіть, якою сильною була віра Марії! Вона не мала ані найменшого сумніву, а просто віддала Своє життя в руки Бога, щоб через неї Він приніс спасіння для нас.
Марія знала свого Бога. Вона не відкрила Його тоді, при зустрічі з ангелом. А знаючи свого Небесного Отця прийняла Його волю, як пізніше прийняв волю Бога Його Син.
Знати Бога, приймати Його волю і віддавати своє життя в Його руки – це те, чого нам часто бракує. Хоча й впевнені, що наша віра міцна. Та чи вона така міцна на ділі?
