Діяння Апостолів 15, 35-41.
35. В тих днях Павло й Варнава лишилися в Антіохії, де вони з багатьма іншими навчали та звіщали слово Господнє.
36. По кількох днях Павло промовив до Варнави:
– Вернімось, відвідаймо братів у кожному місті, де ми були звіщали Господнє слово, щоб довідатися, як проживають.
37. Варнава хотів узяти з собою і Івана, прозваного Марком. 38. Та Павло вважав ліпше не брати з собою того, що відлучився від них у Памфілії і не пішов був з ними до праці. 39. І виникла гостра суперечка, так що вони розстались. Варнава взяв зі собою Марка й відплив до Кипру. 40. Павло, вибравши Силу, рушив у дорогу, переданий братами Господній благодаті. 41. І проходив він через Сирію та Кілікію, і укріпляв Церкви.
Євангеліє від Йоана 10, 27-38.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
27. Вівці мої голосу мого слухаються, і я їх знаю: вони йдуть слідом за мною, 28. і я даю їм життя вічне; не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх. 29. Отець мій, який мені дав їх, більший від усіх, і ніхто не вирве їх з рук Отця мого! 30. Я і Отець – одно.
31. Юдеї знов сягнули по каміння, щоб каменувати його. 32. Ісус до них мовив:
– Багато добрих діл я показав вам від Отця мого. За котре з тих діл каменуєте мене?
33. Юдеї відповіли йому:
– За добре діло ми тебе не каменуємо, а за богохульство! За те, що, бувши людиною, ти робиш з себе Бога!
34. Озвався до них Ісус:
– Хіба не написано в законі вашім: я сказав: ви – боги? 35. Коли, отже, закон зве богами тих, до яких було слово Боже, а Писання не може бути порушеним, 36. як до того, кого Отець освятив і послав у світ, ви говорите: ти богохулиш; бо я сказав, що я – Син Божий? 37. Не вірте мені, якщо я не роблю діл Отця мого! 38. Коли ж роблю, і ви не хочете мені вірити, ділам вірте, щоб ви пізнали й увірували, що Отець у мені і я в Отці.
Йоана 10, 38: “Коли ж роблю, і ви не хочете мені вірити, ділам вірте, щоб ви пізнали й увірували, що Отець у мені і я в Отці”.
Питання віри завжди схоже на балансування на канаті над прірвою. Наскільки все хитке, чи навпаки, міцне, залежить від нас і від того, куди спрямовуємо погляд.
Якщо постійно будемо дивитися у прірву, спокушаючи себе думкою: я надто слабка і не встою, то не побачимо, як нас веде Господь і що те, що здавалося ненадійним насправді – найміцніша твердиня.
Лише з вірою і у вірі ми можемо бути до Бога так близько, як тільки це можливо. І стати спроможними вистояти навіть над найглибшою прірвою, навіть у найбільшу бурю, бо розумітимемо: мене веде Бог і що б не відбувалося довкола мене – Він не відпустить.
