Послання Апостола Павла до Римлян 5, 17 – 6, 2.
17. Браття, коли через переступ одного смерть царювала через одного, то тим більш ті, що одержують щедро ласку і дар оправдання, царюватимуть у житті через одного Ісуса Христа.
18. І як через переступ одного на всіх людей прийшов засуд, так через чин справедливости одного на всіх людей приходить життєдайне оправдання. 19. Бо як через непослух одного чоловіка багато людей стали грішниками, так через послух одного багато людей стане праведними. 20. Закон же прийшов, щоб збільшився переступ, а де збільшився гріх, там ще більшою стала ласка, 21. щоб як панував гріх зо смертю, так панувала й ласка через оправдання на вічне життя, через Ісуса Христа, Господа нашого.
1. Що ж скажемо, чи зостанемося у грісі, щоб збільшилася ласка? О ні! 2. Ми, що вмерли для гріха, як нам у ньому далі жити?
Євангеліє від Матея 9, 14-17.
14. В той час приступили до Ісуса учні Івана й кажуть:
– Чому ми й фарисеї постимо, а твої учні не постять?
15. Ісус відповів їм:
– Чи ж личить весільним гостям сумувати, поки молодий з ними? Надійдуть дні, коли від них візьмуть молодого, і тоді будуть постити.
16. Ніхто не пришиває латки з нової тканини до старої одежі, бо латка в одежині збіжиться, і діра стане гірша.
17. І не вливають нового вина в старі бурдюки, а то бурдюки тріснуть, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть; а вливають молоде вино в нові бурдюки, і одне й друге збережеться.
Римлян 5, 19: “Бо як через непослух одного чоловіка багато людей стали грішниками, так через послух одного багато людей стане праведними”.
Історія гріхопадіння і спасіння людства демонструє як легко, через один хибний крок втратити абсолютно все, і якою безмежно великою мусить бути жертва для порятунку.
У своєму повсякденні ми теж не раз мали нагоду переконатися, що означає схибити і якою ціною потім стараємося, принаймні, повернути все як було, не кажучи вже про якесь зростання. Тому маємо пильнувати свої дії, поведінку, слова, щоб не зруйнувати те, до чого довго йшли.
У стосунках із Богом нам здається, що так як є – буде завжди. І навіть не звертаємо уваги на те, як грішимо. Дивно, та не бачимо свого віддалення від Господа, доки в певний момент не стає все настільки запущено, що безнадія затьмарює все наше життя.
Пам’ятаймо про те, яку жертву приніс Ісус, щоб ми мали право повернутися і вийти з безнадії. Але не ставаймо доказом того, що заслуговуємо покари, бо не вміємо цінувати дароване.
