Друге Послання Апостола Павла до Корінтян 12, 10-19.
10. Браття, милі мені немочі, погорди, нестатки, переслідування та скорботи Христа ради; бо коли я немічний, тоді я сильний.
11. Хвалячися, я став безумний! Та ви мене примусили до того. Ви бо повинні були мене хвалити, тому що я нічим не гірший від тих «архиапостолів», хоч я й ніщо. 12. Ознаки правдивого апостола були вам видні у всякому терпінні, у знаках, чудах та силах. 13. Чим бо ви були менші від інших Церков – хіба тим, що я не був для вас тягарем? 14. Простіть мені цю кривду. Ось утрете я готовий прийти до вас і тягарем не буду, бо шукаю не вашого, а вас. Не діти повинні збирати батькам маєтки, а батьки дітям. 15. Я радо витрачусь і сам себе пожертвую за ваші душі; якщо я люблю вас більше, то мав би бути менше люблений? 16. Та нехай буде, що я не обтяжав вас, але хитро узяв вас підступом. 17. Чи я вас використав через кого із тих, що до вас послав був? 18. Я упросив Тита і з ним послав брата. Хіба Тит вас використав? Хіба ж ми не тим самим ходили духом, не тими самими слідами?
19. З деякого часу ви думаєте, що ми виправдуємося перед вами, але ми перед Богом у Христі говоримо: і все це, мої любі, вам на збудування.
Євангеліє від Марка 4, 10-23.
10. Того часу приступили до Ісуса учні, як він зостався на самоті, і запитали, що означали притчі. 11. І він сказав їм:
– Вам дана тайна царства Божого; тим же, що осторонь, усе дається у притчах, 12. щоб вони, дивлячись, не бачили, слухаючи, не розуміли, щоб, бува, не навернулись і щоб їм не простилось.
13. І сказав їм:
– Не розумієте цієї притчі? Як же тоді вам розуміти всі притчі? 14. Сіяч сіє слово. 15. Ті, що край дороги, де сіється слово, коли почують слово, сатана зараз же приходить і бере геть посіяне в них слово. 16. Так само посіяне на каменистому ґрунті – це ті, що, почувши слово, зараз же з радістю його приймають, 17. але, не маючи у собі коріння й стійкости, вони згодом, коли настає утиск або переслідування за слово, негайно зневірюються. 18. Ще інші, посіяні між терня, це ті, що чули слово, 19. але ось клопоти світу цього, принада багатства й жадоба інших речей, увіходять і, заглушують слово, і воно стає неплідним. 20. А що посіяні на добрій землі, це ті, які чують слово, його приймають і приносять плід: хто у тридцять, хто у шістдесят, хто у сто разів більше.
21. І говорив їм:
– Хіба вносять світло на те, щоб поставити його під посудом або під ліжком, і не на те, щоб поставити його на свічнику? 22. Немає бо нічого схованого, що не мало б стати явним, ані немає нічого тайного, що не вийшло б на явне. 23. Хто має вуха слухати, хай слухає!
Зерно, яке паде на добру землю, повну поживи, не може не прорости. Серце, яке одного разу зустріло Бога, не може не свідчити про Любов.
Коли люди закохуються – їх одразу можна розпізнати по блиску очей, так і тих, хто радіє присутності Творця всередині себе.
Любов і радість від єдності з Господом змінює нас: ми не можемо не любити, не радіти доброю новиною. Як радіють діти з присутності люблячих батьків.
Сповнені Божим світлом, ми не можемо його затулити від світу, навпаки, стаємо для нього дороговказом.
Маймо відвагу відкритись для Господа і дозволити собі рости.
