Послання Апостола Павла до Ефесян 4, 14-19.
14. Браття, не будьмо більше малолітками, якими кидають хвилі і кружляє усякий вітер науки, щоб обманом людським і всякими хитрощами увести у блуд. 15. Але будемо жити по правді та в любові в усьому, зростаючи в того, хто є голова – у Христа. 16. Від нього все тіло, складене та споєне всілякими зв’язками взаємної помочі згідно з відповідним діянням кожного члена, бере зріст на будування самого себе в любові.
17. Кажу, отже, і в Господі вас заклинаю, щоб ви більш не поводились, як поводяться погани, що ходять у суєті свого ума, 18. запаморочені умом, далекі від життя в Бозі через їх неуцтво, що в них, та через зачерствілість їх серця. 19. Вони, отупілі, віддали себе непогамованій розпусті, щоб з запалом чинити всяку нечисть.
Євангеліє від Марка 11, 27-33.
27. В той час прийшов Ісус у Єрусалим. І коли він ходив у храмі, підійшли до нього первосвященики, книжники та старші 28. й кажуть до нього:
– Якою владою чиниш це? Хто дав тобі владу це робити?
29. Ісус відповів їм:
– Спитаю я вас одну річ; 30. дайте мені відповідь, і я скажу вам, якою владою я чиню. Іванове хрищення було з неба чи від людей? Відповіжте мені.
31. Вони почали міркувати між собою й говорити: як відповімо: з неба, – скаже: чому ж ви не повірили йому? 32. А скажемо: від людей, – боялися народу, бо всі вважали Івана за пророка. 33. І відповіли Ісусові:
– Не знаємо.
Ісус же сказав їм:
– І я вам не скажу, якою владою я це чиню.
Ефесян 4, 18-19: “Запаморочені умом, далекі від життя в Бозі через їх неуцтво, що в них, та через зачерствілість їх серця. Вони, отупілі, віддали себе непогамованій розпусті, щоб з запалом чинити всяку нечисть”.
Який би ми не розглянули гріх, чи на яку б не подивились пристрасть, бачимо, що людина ніколи не вгамовується, чинячи їх. Кожен може побачити це зі свого життя, із власного досвіду. Пристрасть нас ніколи не насичує. Піддаючись одній пристрасті, людина залишається незадоволеною і переходить до іншої. Чинячи якийсь гріх, людина ніколи не є тим гріхом ощасливлена, і так постійно…
Ніщо і ніхто не наситись нас – лише Господь. І кожен із нас має цей досвід, коли він досвідчив Бога, “наситився” Богом у молитві в таїнстві покаяння, у причасті Тіла і Крові. Це сповнює нас не тільки щастям та радістю, але дає повноту, коли нічого іншого не хочеться і нічого більшого ми не очікуємо. Нічим ми не наситимось, якщо не наситимось і не сповнимось Господом.
Владика Венедикт (Алексійчук)
