Перше Послання Апостола Павла до Солунян 4, 1-12.
1. Браття, просимо вас і благаємо в Господі Ісусі: як ви від нас навчилися, як треба жити, щоб бути угодним Богові, і як ви вже живете, так поступайте наперед дедалі більше. 2. Ви бо знаєте, які накази ми дали вам від Господа Ісуса. 3. Така бо воля Божа: святість ваша – щоб ви стримувались від розпусти, 4. щоб кожний з вас умів тримати своє тіло у святості й пошані, 5. не в похотливій, як погани, що не знають Бога; 6. не чиніть насильства ні кривди в цій справі своєму братові, бо Господь за все те відплачує, як ми про це вам уже казали та свідчили. 7. Бо Бог нас покликав не до нечистоти, але до святости. 8. Тому, отже, хто на це не вважає, той не чоловіка зневажає, але Бога, що дає нам свого Святого Духа.
9. Щождо братньої любови, ви не потребуєте, щоб до вас писати: самі бо ви навчилися від Бога любити один одного 10. і це чините супроти всіх братів по всій Македонії. Та ми благаємо вас, брати, простувати в цьому наперед дедалі більше. 11. Старайтеся пильно жити спокійно, займатися кожен своїми справами та працювати власними руками, як ми вам були сказали; 12. і щоб ви поводилися чесно супроти тих, що зовні, і ні в чому не зазнавали нестачі.
Ап.: Апостол: 1 Кор. 131 зач.
Перше Послання Апостола Павла до Корінтян 4, 9-16.
9. Браття, Бог поставив нас, апостолів, останніх, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, і ангелам, і людям. 10. Ми нерозумні Христа ради, ви у Христі розумні, ми немічні, ви сильні; ви славні, ми без слави. 11. До цього часу ми голодні і спраглі, і нагі, нас б’ють, ми скитаємось; 12. ми трудимося, власними руками; нас ображають, і ми благословляємо; нас гонять, і ми терпимо; 13. нас лають, і ми доброзичливі; ми стали сміттям світу, викидками всіх аж досі.
14. Пишу це не щоб осоромити вас, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум. 15. Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, але батьків небагато, я бо вас породив через Євангеліє у Христі Ісусі. 16. Благаю, отже, вас: Будьте моїми наслідувачами, як і я Христа.
Лк. 11, 42-46. «Занедбуєте правосуддя і любов Божу!»
Часто люди носять у собі болі, образи, згадують, хто повівся з ними несправедливо. З іншого боку, очікують, щоб хтось зауважив й оцінив їхні заслуги, сказав до них добре слово. Ми, як люди, потребуємо уваги, доброти й любові від інших людей. Але всього того, що потребую я, потребують і мої ближні.
Тому замість згадувати, що інші нам не зробили доброго чи, навпаки, що зробили поганого, маємо передусім з’ясувати, наскільки ми самі даруємо любов кожній людині, яку зустрічаємо на своїй дорозі! А через це, наскільки ми кожній людині даруємо Бога?
Владика Венедикт (Алексійчук)
