Послання Апостола Павла до Ефесян 2, 11-13.
11. Браття, пам’ятайте, ви, колись погани тілом, яких ті, що звуться «обрізанням», довершеним рукою на тілі, звуть «необрізанням», 12. що ви того часу були без Христа, відлучені від прав ізраїльського громадянства і чужі заповітам обітниці, без надії і без Бога в цьому світі. 13. Тепер же ви в Христі Ісусі, що колись були далекі, стали близькі кров’ю Христа.
Євангеліє від Луки 13, 18-29.
18. Сказав Господь притчу оцю:
На що схоже царство Боже?
19. До чого б мені його прирівняти? Воно схоже на гірчине зерно, що чоловік взяв і кинув у город свій, і воно вигналось і стало великим кущем, і птаство небесне гніздиться у його гілляках.
20. І знову промовив:
21. До чого мені прирівняти царство Боже? Воно схоже на закваску, яку жінка взяла й поклала в три мірки борошна, аж поки все не скисне.
22. Ісус проходив через міста та через села, навчаючи й простуючи до Єрусалиму. 23. Хтось сказав до нього:
– Господи, чи мало буде тих, що спасуться?
Він відповів їм:
24. – Намагайтеся ввійти через тісні двері, багато бо, кажу вам шукатимуть ввійти, але не зможуть. 25. І як господар устане й замкне двері, ви ж зостанете надворі й почнете стукати у двері та казати: Господи, відчини нам! – він відповість вам: не знаю вас, звідкіль ви. 26. Тоді ви почнете казати: ми їли й пили перед тобою, і ти навчав нас на майданах наших. 27. Та він відповість: кажу вам – не знаю вас, звідкіль ви; геть від мене всі ви, що чините неправду!
28. Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова й усіх пророків у царстві Божім, самих же себе вигнаних геть. 29. Прийдуть тоді зі сходу й зі заходу, з півночі й з півдня, і возсядуть на бенкеті в царстві Божім.
Лк. 13, 18-29. «На що схоже Царство Боже? До чого б мені його прирівняти? Воно схоже на зерно гірчичне».
Гірчичне зерно дуже мале, ще менше, ніж зерно маку, але з нього виростає великий кущ. З малого – велике. Дуже часто ми носимо в душі переконання й відчуття своєї малості. Часто саме тому хочемо щось у житті здобути, чогось досягти, кимось стати, щоб ту свою малість подолати. Але ніхто й ніщо: ні матеріальні речі, ні посади, ні статус у суспільстві – не позбавлять нас того відчуття малості. Адже цю малість може заповнити лише Бог! Саме Великий Бог дає людині силу вирости великою.
До прикладу, погляньмо на святих: вони були звичайними людьми, такими, як ми, мали свої пристрасті, недоліки, помилки. Але вони дозволяли Богові займати щораз більше місця в собі, і щораз більше росла їхня велич. Ми так і співаємо: «Дивний Бог у святих своїх!» Великий Бог у святих своїх! Апостол Павло каже: «Бо вже не живу я, а живе в мені Христос!» Про це перебування Бога в собі Йоан Предтеча каже: «Мені треба маліти, а Йому рости!»
Дозволяймо Богові рости в нас! Не біймося, як писав наш Патріарх Йосиф, прагнути великих речей і мати великі бажання. Якщо в житті хтось прагне чогось великого, то досягає того!
Владика Венедикт (Алексійчук)
