Псалом 89
Господи, ти був нам пристановищем* по всі роди.
Перш, ніж постали гори і народилася земля і всесвіт,* від віку й до віку ти єси Бог.
Ти повертаєш людей у порох, кажучи:* Поверніться, сини людські.
Бо тисяча літ перед очима твоїми, мов день учорашній, що минув,* і мов нічна сторожа.
Змітаєш геть їх: вони стають, мов сон уранці,* мов та трава, що зеленіє.
Ранком квітне й зеленіє,* а ввечері – підтята висихає.
Бо гинемо від гніву твого,* і стривожились ми від обурення твого.
Поставив ти провини наші перед собою,* гріхи наші таємні перед світлом обличчя твого.
Бо всі наші дні никнуть від гніву твого;* літа наші минають, мов зітхання.
Дні віку нашого сімдесят років,* а як при силі – вісімдесят років;
І більшість із них – то труд і марність,* бо скоро линуть і ми зникаєм.
Хто знає силу гніву твого?* Хто бачив твоє обурення?
Навчи ж нас дні наші рахувати,* щоб ми дійшли до розуму доброго.
Повернися, Господи! – докіль?* – і змилуйся над слугами твоїми.
Насити нас уранці милістю твоєю,* щоб ми раділи й веселились по всі дні наші.
Звесели нас мірою днів, за яких ти засмутив нас,* мірою літ, що в них ми зазнали горя.
Нехай виявиться твоїм слугам твоє діло,* і слава твоя − їхнім дітям.
І ласка Господа, Бога нашого, нехай буде над нами,* – і стверди діло рук наших; стверди його – діло рук наших!
Псалом 89: “Повернися, Господи!”
У своїй уяві ми малюємо Бога, який на нас гнівається, який, як людина, може образитися і піти кудись, чи просто перестати спілкуватися з нами.
У своїй людській уяві ми створюємо для себе перепони, які треба подолати, щоб Господь захотів нас почути.
Іноді це нас знеохочує, бо, здається, що ніколи не достукаємося до Всевишнього через свою недосконалість. А іноді, навпаки, настільки занурюємося у молитви, що врешті втрачаємо взагалі розуміння, чого хочемо добитися.
А Бог – поруч! Не Він від нас пішов, а ми розвернулися в другий бік від Нього. Не Він нас не чує, а ми мовчимо і заглушуємо свої душі різними клопотами.
Повернися, Господи, у моє серце. Допоможи мені відчути Твою присутність, бо зачерствіла через свою приземленість. І забула, що створена Тобою з великими сподіваннями і обдарована спасінням із безмежної Твоєї любові.
