Святе Письмо з розважанням на 12 березня

Псалом 54

Вислухай, Боже, мою молитву* і не погорди благанням моїм.

Прислухайся і вислухай мене.* Я мучуся в моїм болі і хвилююся ворожим гуком, грішника криком;

Бо вони наносять мені лихо* і в гніві зо мною ворогують.

Серце моє тремтить у мені,* і страхи смертні налягли на мене.

Страх і тремтіння надійшли на мене* і жах оточив мене навколо.

І я кажу: Коли б то в мене крила, як у голубки,* я полетів би і відпочив би.

Ось я полинув би далеко,* осівся б у пустині.

Шукав би собі захисту притьмом* від буревію та від тучі.

Знищ, Господи, розділи їхні язики,* бо я бачу насильство й розбрат у місті.

Удень і вночі на мурах вони його обходять,* несправедливість і кривда серед нього.

Загибель серед нього,* з його майдану не сходить гніт і лукавство.

Якби то ворог глузував із мене, я стерпів би;* якби мій ненависник повстав на мене, від нього я сховався б.

А то ти, чоловіче, моя рівня,* друг мій і знайомий,

З котрим ми собі разом любо розмовляли,* до дому Божого ходили собі в святковому гуртку.

Нехай смерть поб'є їх! Нехай зійдуть живими в шеол!* − бо лиш підлота в їхніх домах і посеред них.

Я ж візву до Бога,* і Господь мене врятує.

Увечері і вранці, і опівдні я квилитиму й стогнатиму,* і мій голос він почує.

Він визволить у мирі мою душу від тих, що на мене роблять засідки:* бо їх багато проти мене.

Почує Бог і упокорить їх, Бог, що живе одвіку;* нема бо каяття в них, бо вони не бояться Бога.

Кожен підносить свої руки на своїх же друзів,* порушує свою умову.

Масніші від сметани його губи, серце ж його завжди готове до бійки,* слова його ніжніші від оливи, але вони – мечі вийняті з піхви.

Залиши на Господа твою турботу і він тебе підтримає;* повіки не допустить, щоб справедливий захитався.

І ти, Боже, зведеш у яму тління їх.* Кровожерні та лукаві не доживуть до половини віку свого; я ж, Господи, надіюся на тебе!

Псалом 54: "Я ж візву до Бога, і Господь мене врятує".

Ми потребуємо порятунку значно частіше, ніж навіть можемо собі уявити. І найчастіше мусимо рятуватися самі від себе. Погодьтеся, що більшість ситуацій, які нас пригнічують, більшість негативних емоцій, які заволодівають нами - нутрують у наших головах і серцях.

Ми губимося в шаленстві світу, дезорієнтовані між тим, що є для нас цінністю і тим, що диктує сьогодення. Ми губимося у власнних почуттях - між тим, що відчуваємо і тим, що мало б відповідати чиїмсь очікуванням.

Ми потребуємо Бога значно частіше, ніж навіть можемо збагнути. І найбільше не в ті моменти, коли йдемо до Нього через безвихідь, а тоді, коли впевнені - ми й без Нього не зле собі зараджуємо. Саме в такі моменти взиваймо до Господа - нехай нас рятує від нас самих.