Святе Письмо з розважаннями на 4 квітня

Послання Апостола Павла до Євреїв 9, 24-28.

24. Браття, Христос увійшов не в рукотворну святиню, яка була подобою правдивої, а в саме небо, щоб тепер явитися за нас перед лицем Божим. 25. Та й не на те увійшов він, щоб принести себе самого багато разів у жертву, як входить первосвященик щороку в святиню з чужою кров’ю; 26. інакше бо він був би мусів багато разів страждати від заснування світу. Тепер же він раз назавжди явився на кінці віків, щоб знищити гріх своєю жертвою. 27. І як призначено людям раз умерти, і потім суд, 28. так і Христос лиш раз мав себе принести, щоб узяти на себе гріхи багатьох; вдруге же не гріха ради, але для спасіння явиться тим, що очікують його.

Послання Апостола Павла до Євреїв 9, 1-7.

1. Браття, перший завіт мав також свої установи щодо служби і мав святиню земну. 2. Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби предложення; він зветься Святе. 3. За другою завісою був намет, званий Святе святих, 4. зо золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, що був увесь покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту. 5. Зверху же над ним були херувими слави, що крильми отінювали престол умилостивлення. Але про це не час тепер говорити докладно.

6. І от як усе це так було уряджено, в перший намет увіходили завжди священики, виконуючи службу; 7. в другий же раз на рік – лише первосвященик, і то не без крови, яку приносив за свої і людські провини.

Євангеліє від Марка 8, 27-31.

27. Одного разу пішов Ісус із учнями до сіл Кесарії Филипової і в дорозі питав учнів, кажучи до них:

– За кого мене мають люди?

28. Вони йому відповіли:

– Одні – за Івана Христителя, інші – за Іллю, ще інші – за одного із пророків.

29. – А ви, – спитав їх, – що кажете про мене: хто я?

Озвавсь Петро й каже до нього:

– Ти – Христос.

30. І він наказав їм гостро, щоб нікому не говорили про нього.

31. І почав навчати їх, що Синові чоловічому треба багато страждати, і старші, первосвященики та книжники відцураються його і його уб’ють, і він по трьох днях воскресне.

Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28.

38. В той час увійшов Ісус в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. 39. Була у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40. Марта ж клопоталася, услуговуючи всіляко. Підійшла вона й каже:

– Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені помогла.

41. Озвався Господь до неї і промовив:

– Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. 42. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.

27. Коли він говорив це, якась жінка підняла голос з-між народу і сказала до нього:

– Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили. 28. Він озвався:

– Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його.

Немов знову чуємо зараз Ісусове запитання: “За кого мене мають люди?”

За кого ми маємо Ісуса? За кого я маю Ісуса?

Вдумаймось у це запитання, особливо актуальне у теперішній час пандемії та карантину, коли в очікуванні Воскресіння всі ми розуміємо, що цьогоріч все буде трохи по-іншому.

За кого я маю Ісуса, коли сумую з того приводу, що мені не вдасться піти у новому одязі до храму, не вдасться посвятити великодній кошик? За кого я маю Бога, якщо повторюю, що це його кара, ця хвороба?

Ми маємо феноменальну нагоду врешті почути Ісусове запитання і врешті таки дати на нього відповідь – чесну. Може Бог хоче, щоби ми зрозуміли, наскільки більш необхідною є для нас та частка, яку обирає Марія, частка, що не відніметься ніколи?