Діяння Апостолів 3, 1-8.
1. В ті дні Петро й Іван ішли у храм на молитву о дев’ятій годині. 2. Був там чоловік кривий від лона матері своєї, якого приносили й клали щодня біля дверей храму, що звалися Красними, просити милостині від тих, що йшли до храму. 3. Як тільки він побачив Петра й Івана, що входили у храм, став просити у них милостині. 4. Глянувши на нього, Петро з Іваном сказали:
– Глянь на нас!
5. Той дивився на них пильно, надіючись від них що дістати. 6. Петро промовив:
– Срібла й золота нема у мене; що ж маю, те тобі даю: в ім’я Ісуса Христа Назарянина встань і ходи!
7. І схопивши його за правицю, підвів його, і тієї ж хвилі окріпли його ноги з суглобами. 8. Схопився і встав той, і почав ходити, і увійшов з ними у храм, на ходу підскакуючи і хвалячи Бога.
Євангеліє від Йоана 2, 12-22.
12. В той час прийшов Ісус у Капернаум, сам він і його мати, і брати та його учні, і пробули там кілька днів.
13. Близько була юдейська Пасха, й Ісус вирушив до Єрусалиму. 14. Найшов він у храмі продавців волів, овець і голубів; сиділи там і міняйли. 15. І зробивши бич із мотуззя, вигнав із храму всіх, і овець, і волів; гроші міняйлів розсипав, і столи перевернув. 16. А продавцям голубів сказав:
– Візьміть геть оце звідси і не робіть дому Отця мого торговельним домом!
17. Пригадали тоді його учні, що написано було:
ревність дому твого мене з’їдає.
18. Юдеї ж озвались і мовили до нього:
– Який знак даєш нам, що таке чиниш?
19. Ісус у відповідь сказав їм:
– Зруйнуйте храм цей, і я його за три дні поставлю.
20. Юдеї відповіли:
– Храм цей будовано сорок і шість років, а ти його за три дні поставиш?
21. Та він говорив про храм свого тіла. 22. І коли воскрес із мертвих, згадали його учні, що він те говорив їм, і увірували Писанню та слову, яке Ісус сказав був.
Йоана 2, 12-22: «Зруйнуйте храм цей, а я його за три дні поставлю».
Знаємо, що Господь говорить не про храм як споруду, а про своє воскресення: люди Його вб’ють, але Він воскресне. Бачимо, що Ісус поступово відкривав цей спасительний Божий задум своїм учням. Бо, незважаючи на своє особливе покликання, вони були людьми, які мали свої страхи та слабкості. Тому потрібна була благодать Святого Духа, щоб вони зрозуміли й прийняли таку страшну подію. І навіть більше – потім і самі сміливо йшли на смерть, свідчачи про Радісну Новину.
Погляньмо на наше життя. Як часто маємо страх навіть перед тими, що завдають нам якихось кривд, несправедливо до нас ставляться, ображають, обманюють, уже не кажучи про страх перед смертю за свою віру. Як нам непросто переносити щоденні труднощі!
Але Святе Писання нам каже: «Хто з Христом не терпів, той з Христом не воскресне». Так само Господь деколи допускає, щоб ми переходили через терпіння, страждання, невигоди, труднощі, проблеми нашого життя, бо саме вони провадять нас до перемін, остаточно до переображення, до воскресення з Христом!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Найстрашніші страхи, що є у нашому житті, це страх за життя наших рідних, а , особливо дітей, – і сказати, що не страшно, коли думаєш про людей, які вже пережили велике горе втрати своіх рідних, що не страшно, коли розумієш, що, якщо це станеться безпосередньо із нами – ми також будемо, так само як і люди, що вже пережили такі втрати, переживати страшну біль – і ніхто не має гарантіі, що нас такі страшні біди можуть обійти. Звичайно, не можна думати про такі речі постійно, але не можна і не думати, бо, інакше, ми забудемо про такі речі як співчуття, милосердя, допомога, підтримка. Мені здається, що, поки ми не перестанемо гнівити Господа своіми перепадами настрою, постійним незадоволенням життям, звинуваченням всіх, окрім себе, у своіх проблемах, небажанням бачити бідності і біди, а ще більшим небажанням допомогти хоч трошки саме найбіднішому чи голодному, то іншого виходу, як тримати нас в страсі немає, бо, коли людина не боіться Господа – то вона стає дуже небезпечною для оточуючих і самоі себе. І лише Господь знає нас усіх – чим ми живемо і, що в наших серцях, і , коли настане час спокою і миру!