Діяння Апостолів 5, 21-33.
21. В тих днях апостоли удосвіта ввійшли у храм і почали навчати. Тим часом прийшов первосвященик і ті, що були з ним, скликали синедріон і всіх старших синів Ізраїля і послали у в’язницю привести їх.
22. Та як слуги прибули, не найшли їх у в’язниці і, вернувшися, оповіли:
23. – В’язницю ми найшли міцно замкнену і сторожів на варті при дверях, та, відчинивши, всередині ми не найшли нікого.
24. Почувши ці слова, наставник храму і первосвященики збентежилися, що б воно могло статися. 25. Аж тут прибув хтось і звістив:
– Он ті мужі, яких ви вкинули у в’язницю, стоять у храмі і навчають народ.
26. Тоді наставник пішов із слугами, привів їх, та не насильно, боялись бо народу, щоб не побив їх камінням.
27. Привівши їх, поставили перед синедріоном, і первосвященик спитав їх:
28. – Ми строго були вам наказали цим ім’ям не навчати, і ось ви вашою наукою сповнили Єрусалим і хочете навести на нас кров цього чоловіка.
29. У відповідь Петро й апостоли сказали:
– Бога слід більше слухатися, ніж людей. 30. Бог батьків наших воскресив Ісуса, якого ви вбили, повісивши на дереві. 31. Його Бог возвисив правицею своєю як князя й Спаса, щоб дати Ізраїлеві покаяння й відпущення гріхів. 32. І ми свідки цих подій, і Дух Святий, якого Бог дав тим, що йому коряться.
33. Почувши це, вони розлютилися і думали їх убити.
Євангеліє від Йоана 6, 14-27.
14. В той час, побачивши чудо, яке зробив Ісус, люди заговорили:
– Це справді пророк, що має прийти у світ.
15. Довідався Ісус, що вони хочуть прийти й узяти його силоміць, щоб зробити царем, і відійшов сам-один знову на гору.
16. Коли ж настав вечір, учні його зійшли до моря 17. і, ввійшовши в човен, попливли на той бік моря, до Капернауму. Уже стало темніти, і Ісус ще не був прийшов до них. 18. І море схвилювалося, бо дув сильний вітер. 19. Пропливли вони яких двадцять п’ять – тридцять стадій аж бачать – Ісус іде по морю й наближається до човна – і налякались. 20. Він до них каже:
– Це я, не бійтесь!
21. І хотіли його взяти у човен, але човен зараз же причалив до землі, до якої прямували.
22. На другий день народ, що стояв по той бік моря, бачив, що не було там іншого човна, тільки один, до якого Ісус не ввійшов разом зо своїми учнями і яким його учні відпливли самі. 23. Інші ж човни прибули з Тиверіяди близько до того місця, де їли хліб, коли Господь воздав хвалу. 24. Отож коли народ побачив, що нема там ні Ісуса, ні його учнів, сіли в човни і прибули до Капернауму, шукаючи Ісуса. 25. Найшовши його по тім боці моря, мовили до нього:
– Учителю, коли ти прибув сюди?
26. Ісус відповів їм:
– Істинно, істинно кажу вам: ви шукаєте мене не тому, що чуда бачили, а тому що їли хліб і наситилися. 27. Дбайте не про їжу, що минає, а про їжу, що лишається на життя вічне, яку вам дасть Син чоловічий, бо його Бог Отець назнаменував.
Знову і знову у погоні за матеріальним добром цього світу, ми відвертаємось від свого призначення, приготованого Богом для нас.
Намагаючись здобути для себе все більші і більші багатства, втрачаємо значно більше – рай, Царство Боже.
Господь дав нам багато благ, якими можемо користуватись, які мають служити нам, але не ми їм.
Ісусові слова звучать до кожного з нас – насамперед, думаймо про хліб вічний, а не дочасний. Про те, що мир нашої душі значно важливіший за всілякі достатки. Бог піклується про нас, якщо ми навчимось довіряти Йому, то не матимемо недостатку ні в чому.
Дуже важко у нас час, коли церква і наша віра стали просто традицією, яку потрібно виконувати, бо це і весело ( особливо в свята) і привід гарно одягнутися, а для когось – і джерело доходів, і всіх все влаштовувало, все було дуже взаємовигідно, а паралельно – ми усі спускаємся в прірву байдужості до людського горя, до сирітства, до нездолених, співаємо цсі дружно владі, кожнй на своєму рівні – і так виросли наші орли, а ми продовжуємо топитися у речах, які і навколишній світ забруднюють і вдома місця багато займають. Коли Господь дав достаток моій сімі, мені було страшно, але я не до кінця зрозуміла чого я боюсь. Але, дякувати Господу, я знайшла причину свого страху – це все те, що підтягується навколо тебе, і підтягується лише по одній причині – гроші і статус. Та Господь дав мені прекрасну роботу по моій мріі- рятувати людей, хоча це виглядало таким чином – ти намагаєшся відноситись до людей і роботи так, як мене навчили моі рідні, бо так просить нас жити Господь, а сам, водночас, гинеш, від того, що бачиш і чуєш. Я дякую Господу, що дав мені шанс зберегти себе, як людину. І коли Господь нам подарує подарунок такий, який не буде цікавити то коло, яке оточило – то лише тоді прийде відчуття, що таки є душа, таки вона від Господа! У кожного свій шлях до Господа – і всі перешкоди можна здолати, якщо залишатись при своій думці