Діяння Апостолів 6, 1-7.
1. В тих днях, коли учнів ставало дедалі більше, зчинилось нарікання гелленістів на євреїв, що вдів їхніх занедбано в щоденній службі. 2. Тоді дванадцять прикликали громаду учнів і сказали:– Не личить нам лишати слово Боже і при столах служити. 3. Виберіть собі, отже, з-поміж вас, брати, сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрости, і ми їх поставимо для цієї служби; 4. ми ж будемо пильно пробувати у молитві і в служінні слова.
5. Вподобалось це слово всій громаді, й вибрали Стефана, мужа, повного віри і Святого Духа, Филипа, Прохора, Ніканора, Тимона, Пармена та Миколая, прозеліта з Антіохії, 6. і поставили їх перед апостолами, і, помолившись, поклали на них руки.
7. І росло слово Боже та множилось число учнів у Єрусалимі вельми, і велика сила священиків корилися вірі.
Євангеліє від Марка 15, 43 – 16, 8.
43. В той час Йосиф з Ариматеї, поважний радник, що й сам очікував царства Божого, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. 44. Пилат здивувався, що вже вмер; і, прикликавши сотника, спитав його, чи вже помер. 45. Довідавшись від сотника, що так, він видав Йосифові тіло; 46. тоді Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав у гробі, що був висічений у скелі. Потім прикотив камінь до входу гробу; 47. Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його поклали.
1. Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його. 2. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце, 3. і говорили між собою:
– Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?
4. Але, глянувши, побачили, що камінь був відвалений, був бо дуже великий.
5. Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, і злякались. 6. Він до них промовив:
– Не бійтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, його немає тут. Ось місце, де його були поклали. 7. Та ви йдіть, скажіть його учням та Петрові, що він випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам.
8. І вони, вийшовши, побігли геть від гробу, бо страх і трепет огорнув їх, і нікому нічого не казали, бо боялися.
__________
Бути поруч – всупереч, незважаючи ні на що – вибір жінок, які прийшли намастити тіло Ісуса за єврейським звичаєм.
Ті жінки, перед очима яких відбулося знущання над Ісусом і Його смерть, залишаються вірними Учителю.
Дорогою вони думають про те, що камінь їм відкотити несила, однак це їх не зупиняє! Жіноча слабкість фізична не стає на заваді моральній силі, силі їх духу.
Саме ті жінки, які залишились з Спасителем незважаючи ні на що – першими отримали Добру Новину, щоби розповісти про неї світу.
Тривати у вірі – це те, чого вчать нас своїм прикладом мироносиці. Іти до кінця. І ніколи не боятись, чи вдасться відкотити камінь, яким великим він би не був.
На жаль, попри велике бажання зберігати своє серце в спокоі, переживання і смуток постійно присутні. Та лиш варто згадати про те, як Ісус Христос полюбив людей, що прийняв рішення віддати своє життя в страшних муках за наше спасіння, як Він вірить в нас так сильно, але ж міг і не прийняти такого рішення, якби у цьому вже не було ніякого сенсу. Не можливо передати словами ті відчуття, які виникають, коли думається про те, як у нас вірить Господь, як Він сподівається на нашу свідомість, совість, як чекає, на наше розуміння того, що , насправді, ми можемо мати, якщо не будемо боятися робити те, що хочемо, що вважаємо правильним. І, якщо, навіть все склалося так, що страх і переживання здаються вироком, коли не розумієш не те, що як жити далі, а немає сил навіть просто встати, то це не кінець – це початок, бо Господь дуже турботливий, Він виведе чи винесе з цього стану і додасть у подарунок « гарантію» того, що у Господа немає нічого не можливого, а нам просто потрібно робити все правильно і з добротою і любовю.