Послання Апостола Павла до Римлян 4, 13-25.
13. Браття, не законом була дана обітниця, зроблена Авраамові або його потомству, що він буде спадкоємцем світу, але через оправдання віри, 14. бо коли спадкоємці ті, що в законі, то віра не має сили й обітниця не має вартости: 15. закон бо викликає гнів, і там, де нема закону, нема й переступу.
16. Тому, отже, обітниця від віри, щоб вона була з ласки і забезпечена всім нащадкам, не тільки тим, що з закону, але й тим, що з віри Авраама, який є батьком усіх нас, 17. як написано: я настановив тебе батьком багатьох народів, – перед Богом, в якого він увірував, перед Богом, який оживляє мертвих і кличе те, чого немає, наче б воно існувало.
18. Він проти надії увірував у надію, що стане батьком багатьох народів, згідно з тим, що було сказано: таке буде твоє потомство. 19. Він, не захитавшись вірою, не зважав на своє вже омертвіле тіло – було бо йому яких сто років – і на омертвіле лоно Сари. 20. Перед Божою обітницею він не завагався недовір’ям, але, навпаки, скріпився вірою, і, воздавши хвалу Богові, 21. зовсім був певний, що він може зробити все, що обіцяв. 22. Тому й зараховано йому це за оправдання.
23. І не про нього одного тільки написано, що то було зараховано йому, 24. але й про нас, яким віра зачислиться, нас, що віруємо в того, хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого, 25. що був виданий за гріхи наші і воскрес для нашого оправдання.
Євангеліє від Матея 7, 21-23.
21. Сказав Господь: Не кожний, хто до мене каже: Господи, Господи!, ввійде в царство небесне, але той, хто чинить волю Отця мого, що на небі. 22. Багато мені того дня скажуть: Господи, Господи! Хіба ми не твоїм ім’ям пророкували? Хіба не твоїм ім’ям бісів виганяли? Хіба не твоїм ім’ям силу чудес творили?
23. І тоді я їм скажу прилюдно у вічі: я вас не знав ніколи! Відійдіть від мене, ви, що чините беззаконня!
Матея 7, 23: “І тоді я їм скажу прилюдно у вічі: я вас не знав ніколи!”
Щоб добре знати когось, замало бачити щодня і казати: “привіт”. Для цього потрібно часто і багато спілкуватися, намагатися якомога краще зрозуміти.
Чи знаємо ми свого Господа? А чи намагаємося Його пізнати, зрозуміти, побачити Його плани щодо нас?
Поспішні молитви, перебування на Богослуженнях, звернення у тривогах чи болях – це не пізнання Його, а виконання певних ритуалів чи задоволення власних потреб.
Скільки часу щоденно спілкуємося з Богом? Чи достатньо цього, щоб знати Його? Щоб усвідомити, яка наша роль, яка Господня воля?
Коли прийдемо до Господа, чи впізнамо Його?
