Послання Апостола Павла до Римлян 7, 14 – 8, 2.
14. Браття, знаємо, що закон духовний, а я тілесний, запроданий гріхові. 15. Бо що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу, а що ненавиджу, те чиню. 16. Коли ж роблю те, чого не хочу, я згоджуюсь із законом, що він добрий. 17. Тепер же то не я те чиню, а гріх, що живе в мені. 18. Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бо воля добро творити є в мені, а добро виконати– ні; 19. бо не чиню добро, що хочу, а чиню зло, що не хочу. 20. Коли ж я роблю те, чого не хочу, тоді вже не я його виконую, а гріх, що живе в мені.
21. Отож находжу закон: що, коли я хочу робити добро, зло сидить у мені; 22. мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, 23. але бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума й підневолює мене законові гріха, що в моїх членах.
24. Нещаслива я людина! Хто мене визволить від цього підлеглого смерті тіла? 25. Дяка хай буде Богові через Ісуса Христа, Господа нашого!
Отже, то, власне, я служу умом законові Божому, а тілом – законові гріха.
1. Нема, отже, тепер ніякого засуду для тих, що в Христі Ісусі. 2. Бо закон духа, життя в Христі Ісусі, визволив тебе від закону гріха і смерти.
Євангеліє від Матея 10, 9-15.
9. Сказав Господь своїм учням: Не беріть ні золота, ні срібла, ні дрібних грошей у череси ваші. 10. Ні торби на дорогу, ні двох одежин, ні взуття, ні палиці, бо робітник вартий утримання свого.
11. Як зайдете в яке місто чи село, спитайте, хто в ньому достойний, і там пробувайте, поки не вийдете. 12. Входячи ж у дім, вітайте його, кажучи: мир дому цьому! 13. І як той дім достойний, нехай ваш мир зійде на нього; а як недостойний, нехай ваш мир до вас вернеться.
14. Як хто вас не прийме й не послухає ваших слів, то ви, виходячи з дому чи з міста, обтрусіть порох із ніг ваших. 15. Істинно кажу вам: легше буде судного дня землі содомській і гоморській, ніж місту тому.
Духовне життя – це завжди нелегке сходження на гору. Стрімке, кам’янисте, сповнене небезпек.
Ставати кращим – це шліфувати себе, а такий процес – здебільшого болісний. Бо те, чим ми “обростаємо” – погані звички, постійні одні і ті ж гріхи, стають нам мало не рідними, своїми. А все тому, що одного разу ми дозволили собі відкритись на них, пізнати їх смак.
Однак якщо на своєму шляху ми мали зустріч із Богом, бачачи живу іскру віри в очах ближнього, переживаючи присутність Всевишнього і Його дію, то вже ніколи не зможемо забути того відчуття божественної радості, коли Творець приходить до нашої душі.
Духовне життя – це завжди нелегке сходження на гору. Стрімке, кам’янисте, сповнене небезпек.
Ставати кращим – це шліфувати себе, а такий процес – здебільшого болісний. Бо те, чим ми “обростаємо” – погані звички, постійні одні і ті ж гріхи, стають нам мало не рідними, своїми. А все тому, що одного разу ми дозволили собі відкритись на них, пізнати їх смак.
Однак якщо на своєму шляху ми мали зустріч із Богом, бачачи живу іскру віри в очах ближнього, переживаючи присутність Всевишнього і Його дію, то вже ніколи не зможемо забути того відчуття божественної радості, коли Творець приходить до нашої душі.
Бог постійно готовий додати нам сил. Лиш би ми прагли цього.
