Перше Послання Апостола Павла до Корінтян 3, 9-17.
9. Браття, ми співробітники Божі, ви Божа нива, Божа будівля.
10. За благодаттю Божою, даною мені, я, мов мудрий будівничий, поклав основу, інший же на ній будує. Нехай же кожний вважає, як він будує. 11. Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, і ця основа – Ісус Христос. 12. Коли ж хто на цій основі будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи – 13. кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в вогні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. 14. І коли чиє діло, що він збудував, устоїться, він прийме нагороду; 15. коли ж чиє діло згорить, він зазнає шкоди; та він сам спасеться, але наче крізь вогонь.
16. Хіба не знаєте, що ви храм Божий і що Дух Божий у вас пробуває? 17. Коли хто зруйнує храм Божий, Бог його зруйнує, бо храм Божий святий, і цей храм – ви.
Євангеліє від Матея 14, 22-34.
22. Того часу Ісус заставив учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як відпускав народ. 23. І коли відпустив народ, пішов на гору молитись насамоті. Як звечоріло, він був там сам один.
24. Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний. 25. О четвертій сторожі ночі Ісус прийшов до них, ідучи по морю. 26. Учні, побачивши, що він іде по морю, жахнулись.
– То привид! – заговорили і з переляку закричали.
27. Та Ісус тієї ж миті мовив до них:
– Будьте спокійні – це я, не бійтеся!
28. Тоді Петро озвавсь до нього й каже:
– Господи, коли це ти, вели мені прийти по воді до тебе!
29. – Іди! – сказав Ісус.
І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і прийшов до Ісуса; 30. але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати і скрикнув:
– Господи, рятуй мене!
31. Ісус зараз же простягнув руку, вхопив його і мовив до нього:
– Маловіре, чого усумнився?
32. І як увійшли до човна, вітер ущух. 33. Тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи:
– Ти істинно – Син Божий!
34. І перепливши, прибули в землю генесаретську.
Мт. 14, 22-34. «І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса».
Приклад про апостола Петра, який ішов по воді, відкриває нам дуже велику правду християнського життя. Попередньо коли апостоли побачили особу, яка йде по воді, то злякалися. Коли ж вони впізнали Ісуса Христа, то Петро після Ісусових слів почав іти до Нього по воді. Доки Петро дивився на Спасителя – він ішов, але тільки-но почав усвідомлювати, що він людина і що йде по воді, а людині не властиво ходити по воді, – почав тонути.
Так буває і в нашому житті. З історії Церкви знаємо, що взірцем християн є мученики, які завжди, незважаючи на обставини, жили вірою. І доки ми живемо вірою, не оглядаючись на будь-що, ми наче можемо «йти» через усілякі обставини нашого життя.
Коли намагаємося якось реально, по-людськи дивитися на обставини, то відразу починаємо «тонути». У християнстві не тільки песимізм, а й навіть реалізм, як також ідеалізм не є можливі – у християнстві можливо жити лише вірою. Лише віра дає нам змогу йти всупереч будь-яким обставинам – віра і вдивляння в особу Ісуса Христа. Тому наша віра – це те, що дає нам фундамент, основу, щоб, попри будь-які життєві бурі й незгоди, будь-які ситуації, іти понад усім і через усе у відповідь на те, що нас покликав йти через ті реальності життя наш Господь.
Владика Венедикт (Алексійчук)
