Послання Апостола Павла до Колосян 1, 18-23.
18. Браття, Христос є голова тіла, тобто Церкви. Він начало, первородний з мертвих, щоб у всьому мав першенство, 19. бо вгодно було Богові, поселити всю повноту в ньому, 20. щоб через нього примирити з собою все чи то на землі, чи на небесах, встановивши мир кров’ю його хреста. 21. І вас самих, що колись були Богові чужі й вороги йому думкою та лихими вчинками, 22. він тепер примирив смертю у своїм смертнім тілі, щоб вас зробити святими, без плями та бездоганними перед собою. 23. Тільки ж стійте твердо у вірі, основані та стійкі, не відхиляючись від надії євангелія, яке ви чули, що було проповідуване всьому сотворінню, що під небом, і якого я, Павло, став слугою.
Євангеліє від Луки 8, 22-25.
22. Одного разу увійшов Ісус до човна зо своїми учнями й сказав їм:
– Переплиньмо на той бік озера.
І відплили. 23. Як вони плили, він заснув. Тим часом зірвалась буря з вітром над озером; їх почало заливати, і вони були в небезпеці. 24. Приступивши до нього, вони збудили його й кажуть:
– Наставниче, наставниче, ми гинемо!Він устав, погрозив вітрові й розбурханим хвилям, і вони ущухли, і настала тиша. 25. Тоді сказав їм:
– Де ваша віра?
Вони, налякані й здивовані, один до одного казали:
– Хто це, що велить вітрам і воді, і вони слухають його?
Як тільки наш човен потрапляє в шторм, ми стаємо налякані, нас огортає відчай. Та що тут дивного, якщо учні Ісуса панікують навіть тоді, коли поруч із ними Син Божий. У страху намагаються розбудити Спасителя, і чують: “Де ваша віра?” Це питання лунає до нас і сьогодні, коли в бурях і шквалах життя, ми забуваємо, що з нами Бог. Забуваємо, що все можемо у тому, хто нас наповнює. Забуваємо, що дасться нам по нашій вірі… Чи по невірству… Завжди будуть труднощі, які випробовуватимуть нас, але віра в Божу допомогу робить нас непереборними.
