До Галатів послання святого апостола Павла читáння.
16. Браття, довідавшися, що людина оправдується не ділами закону, але вірою в Ісуса Христа, ми увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону, бо ділами закону не оправдається ніхто. 17. Коли, отже, шукаючи оправдання у Христі, показалося, що й ми самі грішники, невже тоді Христос – служитель гріха? Не бути цьому! 18. Бо коли я знову відбудовую те, що зруйнував був, я сам себе визнаю переступником. 19. Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я з Христом розп’ятий. 20. Живу вже не я, а живе у мені Христос. А що живу тепер у тілі то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене.
До Євреїв послання святого апостола Павла читáння.
7. Браття, пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. 8. Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки.
9. Не дайте себе звести різними та чужими науками; воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що їх тримались. 10. У нас є жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать. 11. Бо м’ясо тих звірят, кров яких первосвященик вносив у святиню за гріхи, палиться за табором. 12. Тому й Ісус, щоб освятити народ власною кров’ю, страждав поза містом. 13. Вийдімо, отже, до нього поза табір, несучи наругу його, 14. бо ми не маємо тут постійного міста, але майбутнього шукаємо. 15. За його посередництвом приносімо завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім’я. 16. Добродійства та взаємної щедроти не забувайте: такі бо жертви Богові приємні.
Євангеліє від Луки 8, 5-15.
Сказав Господь притчу оцю:
5. Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. 6. Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. 7. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. 8. Нарешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, вродило сторицею.
Кажучи це, Ісус голосно мовив:
– Хто має вуха слухати, хай слухає.
9. Учні його спитали, що значить ця притча. Він сказав їм:
10. – Вам дано розуміти тайни царства Божого, іншим же у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли.
11. Ось що значить ця притча. Зерно – це слово Боже. 12. Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і бере геть з їх серця слово, щоб вони не увірували й не спаслися. 13. Ті ж, що на камені, це тії, що слухають і з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують до часу й під час спокуси відпадають. 14. А те, що впало між тернину, це ті, що, вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх заглушають, і вони не дають плоду. 15. Нарешті, те, що на добрій землі, це ті, що, чуючи добрим і щирим серцем слово, держать його і дають плід у терпінні.
Євангеліє від Луки 12, 32-40.
Сказав Господь:
32. Не бійсь, мале стадо, бо вашому Отцеві подобалося дати вам царство. 33. Продайте ваше майно й дайте милостиню; зробіть собі гамани, що не старіються, невичерпаний скарб на небі, де злодій приступу не має, ні міль не точить. 34. Бо де скарб ваш, там і серце ваше буде.
35. Глядіть, щоб ваш стан був підперезаний, і свічники засвічені. 36. І будьте як люди, що чекають пана свого, коли він вернеться з весілля, щоб йому негайно відчинити, як прийде й застукає. 37. Щасливі ті слуги, яких він, прийшовши, застане несплячими! Істинно кажу вам: він підпережеться, посадить їх за стіл і, приступивши, почне їм служити. 38. І як прийде о другій або о третій сторожі й так усе найде, щасливі вони. 39. Збагніть це добре: коли б господар знав, о котрій годині прийде злодій, пильнував би й не дав би проламати стіни у своїм домі. 40. І ви також будьте готові, бо не знаєте, о котрій годині син чоловічий прийде.
Гл. 2, 16-20 «Живу вже не я, а живе Христос у мені»
Слова великі, знамениті, але такі далекі від нашого реального життя. Чи хтось із нас відважиться промовити ці слова? Чи хтось має відвагу лиш таке подумати? Апостол Павло свідчить це, говорить про це, взиває до цього!
Ісус Христос живе в кожному з нас. Ми сотворені на Його образ Божий. Через хрещення ми дозволили Господу перебувати з нами. Але часто ми не дозволяємо Господеві виявлятися через нас в реальному нашому житті.
Погляньмо на годину, день свого життя. Скільки можемо сказати, що Бог розпорядився нами? А скільки можемо сказати, що хтось інший чи щось інше, наші бажання, емоції, пристрасті керують нами? І лише ми тоді можемо сказати, що вже не живу я, а живе в мені Христос, коли все більше починаємо думати про інших, а не про себе. А це не просто. Почнімо з того, щоб дарувати іншим любов, не прагнучи її зворотно, служити іншим, не очікуючи від них цього ж, робімо добро, не чекаючи нагороди. Головне цього забажати і прагнути і в Бозі все стане реальністю!
Лк. 8, 5-15. «Хто має вуха слухати, нехай слухає».
Усі добре знають цю притчу про сіяча. Зерна падають у різний ґрунт і по-різному проростають чи не проростають.
Сіяч – це Господь, який також сіє в серці кожного з нас. Бог не перестає сіяти в наше життя – це час, коли Бог щось сіє, щось вкладає в нас, аби проросло.
І ми – ті, які або плодоносять, дають зерну прорости, або ті, які не плодоносять, які заглушують це зерно. Коли Бог покликав нас до буття, то не випадково дав нам певний характер, темперамент, вдачу, таланти. Він нас покликав такими, як ми є, ми ж маємо стати тим ґрунтом, на якому може щось прорости, а саме – щоб сам Бог проявлявся через нас.
Святі – це ті люди, які дали Богові можливість прорости й проявитися в них якнайбільше. Отже, і ми дозволяймо Богові діяти і проявлятися в нас!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Святе Письмо розважанням на 1 листопада
