До Корінтян другого послання святого апостола Павла читáння.
1. Браття, знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадеться, маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі. 2. Тому в цьому й стогнемо, бажаючи надягнути поверх нього наше небесне житло, 3. якщо будемо ще вдягнені, а не нагі. 4. Доки ми в цім наметі, стогнемо під тягарем, бо не хочемо роздягнутися, але вдягнутися, аби те, що в нас смертне, було проглинуте життям. 5. Бог же, що сотворив нас, власне, для цього, дав нам завдаток Духа.
6. Увесь час, отже, ми повні відваги і знаємо, що поки живемо в тілі, ми далеко від Господа, 7. бо вірою ходимо, а не видінням: 8. ми сміливі й воліємо вийти з тіла, щоб жити з Господом. 9. Тому й намагаємося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом. 10. Всім бо нам треба явитися перед судом Христовом, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добро, чи зло.
Євангеліє від Луки 7, 1-10.
1. Одного разу ввійшов Ісус у Капернаум. 2. А був там в одного сотника слуга хворий, що мав умирати; він був дорогий для нього. 3. Почувши про Ісуса, він послав до нього старших юдейських, благаючи його, щоб прийшов і врятував слугу його. 4. Прийшли ті до Ісуса й почали наполегливо його просити, кажучи:
5. – Він достойний, щоб ти йому зробив це: любить бо народ наш і збудував нам синагогу.
6. І пішов Ісус з ними. Та як він уже був недалеко від дому, сотник вислав друзів, щоб йому сказати:
– Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб ти увійшов під мою крівлю. 7. Тому я не насмілився йти до тебе, але скажи лиш слово, і слуга мій видужає. 8. Бо й я чоловік, що стою під. владою, маю вояків під собою і кажу одному: іди, і той іде; іншому: ходи, і той приходить; і слузі моєму: зроби це, і той робить.
9. Почувши це, Ісус здивувався і, обернувшись, сказав до народу, що йшов за ним:
– Кажу вам, що й в Ізраїлі я не найшов такої віри.
10. І коли послані вернулися додому, найшли слугу здоровим.
Лк. 7, 1-10. «Я недостойний, щоб Ти зайшов під мою покрівлю».
Часто ми живемо так, як нам підходить, не раз забуваємо про Бога, відходимо від Нього… Але коли стаємо на молитву, то хочемо, аби Господь одразу показав нам свою присутність, щоб негайно нас вислухав і відповів на наші прохання. І завжди немовби маємо право просити щось у Бога.
Бачимо внутрішнє налаштування цього сотника, який каже: «Я недостойний». Маємо, як той сотник, усвідомлювати свою ситуацію: ким є Бог, а ким є я, якою є велич Бога, а якою моя поведінка. Маємо повсякчас із трепетом та благоговінням стояти перед Господом.
Владика Венедикт (Алексійчук)
