До Євреїв послання святого апостола Павла читáння.
24. Браття, вірою Мойсей, коли був виріс, зрікся зватися сином дочки фараона; 25. волів радше страждати разом з людом Божим, ніж зазнавати дочасної розкоші гріха, 26. бо, дивлячись на нагороду, вважав за більше багатство наругу вибраного народу, ніж скарби Єгипту.
32. І що ще скажу? Часу не вистане мені, як почну розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, 33. що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34. вогненне полум’я гасили вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. 35. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, зрікшися від них звільнитись, щоб осягнути ліпше воскресіння. 36. Інші зазнали наруг і бичів, кайданів і в’язниці; 37. їх каменували, різали пилою, брали на допити; вони вмирали смертю від меча, тинялися в овечих та козячих шкурах, злиденні, гноблені, покривджені; 38. вони, яких світ був невартий, блукали по пустинях, по горах, по печерах та земних вертепах. 39. І всі вони, дарма що мали добре свідчення віри, не одержали обіцяного, 40. бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли завершення.
1. Тому й ми, маючи кругом себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко пристає до нас навколо, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, 2. дивлячися пильно на Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що була перед ним, витерпів хрест, не звертаючи уваги на сором, і возсів праворуч Божого престолу.
Від Йоана святого Євангелія читáння.
43. В той час вирішив Ісус піти в Галилею. І найшовши Филипа, мовив до нього:
– Іди за мною.
44. А був Филип з Витсаїди, з міста Андрія та Петра. 45. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього:
– Ми найшли того, про якого писав Мойсей у законі і пророки – Ісуса, сина Йосифа, з Назарету.
46. Натанаїл сказав йому:
– Що доброго може бути з Назарету?
Мовив до нього Филип:
– Прийди й подивися.
47. Ісус, побачивши, що до нього надходить Натанаїл, сказав про нього:
– Ось справжній ізраїльтянин, в якому нема лукавства.
48. Натанаїл сказав:
– Звідкіль ти мене знаєш?
Сказав Ісус і промовив до нього:
– Перше ніж Филип тебе покликав, я тебе бачив, як був єси під смоковницею.
49. Натанаїл відповів йому:
– Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїля.
50. Ісус у відповідь сказав йому:
– Тому що я мовив до тебе: я бачив тебе під смоковницею – віруєш. Побачиш більше, ніж те.
51. І сказав до нього:
– Істинно, істинно кажу вам: побачите небеса відкриті і ангелів Божих, як вони возходять та сходять на Сина чоловічого.
Євр. 11, 24-26, 32 – 12, 2 «Маючи навколо себе таку велику хмару свідків… витривало біжімо до змагання, що призначене нам, вдивляючись пильно в Ісуса»
Через свою смерть і воскресення Бог подарував нам вічне життя. Ми про це чули, більшою чи меншою мірою це розуміємо, а навіть стараємось, що б осягнути це життям вічне, але бачимо, як нам нелегко це чинити. Навіть коли маємо намір жити свято, виконувати Заповіді Божі, то нам не завжди вдається цього досягти.
Часто нас опановує знеохота, відчай, бажання припинити боротися. Чому? Бо ми дивимось на себе і бачимо свій негативний досвід невдач. Але Бог не дивиться на наші невдачі. Бог бачить нас тими, за кого Він віддав своє життя. Він певний того, що ми спроможні осягнути життя вічне. Тож ніколи, в будь-яких невдачах чи труднощах, чи в будь-яких падіннях, не знеохочуймось. А витривало ідімо вперед, ідімо до нашого спасення і життя вічного.
Йо. 1, 43-51. «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства».
Чому ми в стосунках з іншими часто лукавимо? Не завжди тому, що ми дуже зіпсуті, а тому, що ми не є правдиві перед Богом. За що Господь похвалив Натанаїла? Саме за його простоту, щирість і відкритість.
Пригадаймо, як Господь каже не бути літеплими – лише або гарячими, або холодними. Господь закликає нас до відваги – не боятися виражати те, що маємо в собі. Бог не очікує, щоб ми вдавали з себе когось, ким ми не є. Часто ми дуже хочемо подобатися іншим, щоб інші люди нас високо оцінили. Однак бачимо: корінням цього є лукавство, бо ми не є собою, не є такими, якими нас створив Бог.
Сталість і незмінність є лише в Бозі, і що більше наближаємося до Нього, то більше самі стаємо подібні на свого Творця. Лише в Бозі, у Його правді ми самі можемо ставати сталими і виявляти цю правду про Господа. Пізнаючи правду в Бозі, ми самі починаємо жити нею. Стаючи учасниками істини в Бозі, ми самі випромінюємо істину, пізнаючи цілісного Бога, ми стаємо в усьому цілісні!
Владика Венедикт (Алексійчук)
