До Филип’ян послання святого апостола Павла читáння.
4. Браття, радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: радуйтеся. 5. Хай ваша ввічливість буде всім людям відома. Господь близько. 6. Ні про що не журіться, але в усьому виявляйте Богові ваші прохання молитвою й благанням з подякою. 7. І мир Божий, що вищий над усякий ум, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі.
8. Наостанку, брати, усе, що правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне хвали, коли яка чеснота чи яка похвала – про те думайте. 9. Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені – те чиніте, і Бог миру буде з вами.
1. Шість днів перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де був Лазар, який був помер і якого воскресив Ісус. 2. Там отже, справили йому вечерю, і Марта услуговувала. І Лазар був один з тих, які сіли з ним до столу. 3. Марія взяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогоцінного, помазала ноги Ісуса й обтерла їх своїм волоссям; і наповнився дім пахощами мира. 4. Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріот, що мав його зрадити:
5. – Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?
6. Сказав він так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій; він мав при собі калиту і крав те, що туди кидали. 7. Ісус промовив:
– Лишіть її. Вона зберегла те миро на день мого похорону. 8. Бідних маєте з собою завжди, мене ж не маєте завжди.
9. Тим часом багато юдеїв дізналися, що він там, і зійшлися не тільки Ісуса ради, але також щоб Лазаря побачити, якого він воскресив з мертвих. 10. Тоді первосвященики змовилися і Лазара вбити, 11. бо численні юдеї лишили їх через нього й увірували в Ісуса.
12. На другий день сила людей, які прийшли на свято, почули, що Ісус іде в Єрусалим, 13. і взяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами:
– Осанна! Благословен грядий в ім’я Господнє, цар Ізраїлів! 14. І найшовши осля, Ісус сів на нього, як написано:
15. Не бійся, дочко Сіону,
ось іде твій цар
верхи на жереб’яті ослиці.
16. Цього не збагнули його учні спершу, але коли Ісус прославився, вони згадали, що це було написано про нього і що таке вчинено йому. 17. Та й народ, що був при ньому, коли він був викликав Лазара з гробу й воскресив його з мертвих, свідчив про те. 18. Тому й народ вийшов йому назустріч, бо довідався, що він учинив те чудо.
Флп. 4, 4-9. «Господь близько! Ні про що не журіться»
Кожного з нас постійно сповнюють різні турботи та журби. Переживаємо про щось одне, а потім про інше, і так без перестанку. Господь вказує нам, щоб ми не журилися, щоб ми довіряли Йому, щоб ми покладались на Нього. Апостол Павло зазначає, що Бог, Господь близько, поруч із нами. Дуже і дуже часто ми забуваємо про Його присутність, аж коли стаємо на молитву чи приходимо до храму, тоді пригадуємо.
А Господь завжди перебуває з нами, лиш ми про нього забуваємо. Частіше усвідомлюймо собі присутність Божу, що вона є повсякчасною, що Бог завжди діє в нашому житті, Він є близько нас, Господь розуміє нас краще, ніж ми самі себе розуміємо. Зупинімося, знайдімо хвилю часу усвідомити собі ще і ще раз цю присутність Господа.
Йо. 12, 1-8. «Осанна! Благословен Той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!»
Євангеліє зберегло пам’ять про багато подій, коли Ісус Христо творив чуда, проповідував, оздоровлював… Але водночас є моменти, коли Його не сприймали, ставилися до Нього упереджено, по-різному Його називали.
Подія про яке оповідає це Євангелія – вхід Господній до Єрусалиму – це вияв радості людської душі. Один з отців Церкви каже, що кожна людська душа за своєю природою є християнською. Тому народ в цьому епізоді відчув, напевно, не стільки свідомо, як інтуїтивно, що перед ними не просто пророк, а хтось більший.
Це радісне привітання, пошанування особи Христа – чому воно для нас таке важливе? Щоб ми теж уміли не боятися показувати й не боятися виявляти в собі своїх добрих рис душі. Але як часто нас ніби щось зв’язує – і нам складно прославляти відкрито Бога чи зробити добро! Боїмося, як інші сприймуть наші вчинки. А якщо ми виявимо свої християнські погляди, чи не засміють?! Тому це радісне вітання під час входу Христа до Єрусалиму подає нам приклад того, як треба мати відвагу ликувати, свідчити й показувати свою віру в Бога!
Владика Венедикт (Алексійчук)
