Діянь святих апостолів читáння.
В тих днях, коли зійшов Павло в Кесарію, він пішов привітати Церкву і пішов у Антіохію.
23. Пробувши там деякий час, він рушив далі і пройшов за порядком Галатський край та Фригію, утверджуючи всіх учнів.
24. Один юдей, на ім’я Аполлос, олександрієць родом, людина красномовна й сильна в Писанні, прибув до Ефесу. 25. Він був наставлений на шлях Господній і, палаючи духом, говорив і навчав точно про Ісуса, дарма що знав тільки хрищення Івана. 26. І він сміливо став говорити в синагозі. Прискилла й Акила, почувши його, взяли його до себе й точніше викладали йому путь Божу. 27. Коли ж він хотів піти в Ахаю, брати заохотили його до того й написали учням, щоб його прийняли. І він, прибувши, багато помагав тим, що увірували, завдяки ласці; 28. бо він сильно поборював юдеїв, прилюдно доводячи з Письма, що Ісус – Христос.
Від Йоана святого Євангелія читáння.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
36. Поки маєте світло, віруйте у світло, щоб стати синами світла.
Сказавши це, Ісус відійшов і скрився від них.
37. Та хоч і як багато чудес він зробив перед ними, вони не вірували в нього, 38. щоб збулося слово пророка Ісаї, який сказав був:
Господи, хто повірив тому, що ми чули,
і рам’я Господнє кому об’явилось?
39. Вони не могли увірувати, тому що Ісая ще й так сказав був:
40. Він засліпив їм очі
й закаменив їм серце,
щоб очима не бачили,
щоб серцем не розуміли і не навернулись
та щоб я їх не вигоїв.
41. Це сказав Ісая, коли бачив славу його й говорив про нього. 42. Однак чимало з вельмож увірувало в нього, але через фарисеїв не признавалися, щоб їх не виключили з синагоги; 43. бо вони любили людську славу більше, ніж славу Божу.
44. Тоді Ісус скрикнув на ввесь голос:
– Хто вірує в мене, вірує не в мене, а в того, хто послав мене. 45. І хто мене бачить, той бачить того, хто послав мене. 46. Я – світло, і я прийшов у світ, щоб кожен, хто вірує в мене, не пробував у темряві. 47. Коли хто слухає моїх слів і не береже їх, я його не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти світ.
Йо. 12, 36-47. «А, однак, чимало й увірували в Нього, навіть із знатних, лише з огляду на фарисеїв не признавалися».
Зауважмо, що для нас часто дуже важлива думка інших людей. Нерідко ми прагнемо, щоб люди нас хвалили, цінували, хочемо отримувати від інших завжди «відмінно». Така наша людська природа, яка спонукає любити людську славу більше, ніж славу Божу.
Коли шукаємо визнання власної цінності в людських очах, то наше життя не відповідає Божій волі щодо нас, бо хоч ми визнаємо, що віруємо в Господа, але часто не готові цією вірою жити. Це те роздвоєння, яке ніколи не дасть внутрішнього умиротворення.
З одного боку – декларуємо собі та іншим, що віруємо, а в складних обставинах не маємо сили жити тим, що декларуємо. Коли Бог дає нам іноді важкі обставини, тоді можемо визначити, чи ми справді віруємо, чи все ж більше зважаємо на думку інших, як ті, що увірували, але боялися гніву фарисеїв. Визнання віри є лише першою сходинкою, дуже важливо для нас жити цією вірою в конкретних обставинах нашого життя.
Владика Венедикт (Алексійчук)
