Діянь святих апостолів читáння.
7. В тих днях, однієї суботи, як ми зібралися хліб ламати, Павло, що мав на другий день вибратися в дорогу, розмовляв з ними і затягнув бесіду до півночі. 8. Було ж у горниці, де ми зібралися, багато світичів. 9. Один юнак, на ім’я Євтих, сів на вікні, і коли Павло довго говорив, на нього напав глибокий сон, і він, отяжілий сном, упав додолу з третього поверху, і його підняли мертвим. 10. Павло зійшов додолу, припав до нього, обняв його і мовив:
– Не тривожтесь, його душа в ньому.
11. Потім зійшов нагору, ламав хліб і їв. Довго вів він бесіду, аж до світанку, і тоді пустився у дорогу. 12. Хлопця ж привели живого і втішались вельми.
Від Йоана святого Євангелія читáння.
10. Сказав Господь своїм учням: Слова, які говорю до вас, не від себе говорю. 11. Отець, який у мені пробуває, він творить діла. Віруйте мені, що я в Отці і Отець у мені; коли ж ні, через самі діла віруйте. 12. Істинно, істинно кажу вам: хто в мене вірує, такі самі від них робитиме, бо я йду до Отця. 13. І все, що будете просити в моє ім’я, зроблю, щоб Отець прославився у Сині. 14. Зроблю все, чого б ви не просили в моє ім’я.
15. Якщо ви мене любите, зберігайте мої заповіді. 16. Я проситиму Отця, і він дасть вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, 17. Духа істини, якого світ не може прийняти, бо його не бачить і не знає. Ви ж його знаєте, бо він пробуває з вами і у вас буде. 18. Я не лишу вас сиротами, я до вас прийду. 19. Ще трохи, і світ мене не буде бачити більше. Ви ж мене будете бачити, бо я живу і ви будете жити. 20. І взнаєте того дня, що я в моєму Отці, і що ви в мені, і я у вас. 21. Хто має мої заповіді й береже їх, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець любитиме, і я його любитиму, і об’явлюся йому.
___
Йо. 14, 10–21. «І все, що попросите в моє ім’я, те вчиню».
Бачимо, що ці слова двічі повторюються в цьому Євангелії. Господь ніби робить себе заручником нашого прохання. Дає людям право «керувати» Ним, віддає себе в наші руки, твердить: усе, чого б ви не попросили, дам вам. Коли б ми усвідомлювали це, нас би огортав страх і великий жах, що Бог настільки нам довіряє, настільки віддається в наші руки.
Маймо усвідомлення, що Бог нам дарував, що ми можемо отримати через нашу віру, а з іншого боку – міркуймо, коли щось просимо в Бога, наскільки це дійсно є добром для нас.
Коли просимо, завжди вміймо казати, як сказав Христос: «Нехай не моя воля буде, але Твоя». Уміймо в цих пошуках віддаватися на Божу волю, бо лише Він знає, що є правдивим добром для нас!
Владика Венедикт (Алексійчук)
