Апостол: Ді. 50 зач.; 27, 1-44.
Діянь святих апостолів читáння.
1. В тих днях, коли було вирішено, що маємо відплисти в Італію, Павла і деяких інших в’язнів передали сотникові Августової когорти, який звався Юдій. 2. Сівши на адрамітський корабель, який мав плисти попри азійські місця, ми вирушили. З нами був Аристарх, македонець із Солуня. 3. На другий день ми пристали до Сидону. Юдій обходився з Павлом по-людяному і дозволив йому навідатися до друзів і користуватися їхньою допомогою. 4. Відчаливши звідти, ми пливли попри Кипр, бо вітри були противні, 5. і перепливши море, що омиває Кілікію та Памфілію, причалили в Мирах Лікійських. 6. Там же сотник найшов олександрійський корабель, що плив в Італію, і посадив нас на нього. 7. Багато днів пливли ми поволі й насилу прибули до Кніду; коли ж вітер не дав нам причалити, ми попливли попри Крит коло Салмони. 8. І пливучи з трудом попри неї, прибули до одного місця, що зветься Гарна Пристань, біля якої було місто Ласея.
9. Як проминуло досить часу і плавба вже стала небезпечною, бо й піст минув вже, Павло попереджав, 10. кажучи їм:
– Я бачу, мужі, що плавба не обійдеться без шкоди й великої втрати не лише для вантажу та корабля, але й для нашого життя.
11. Та сотник більше довіряв керманичеві й власникові судна, ніж словам Павла.
12. Через те ж, що пристань не була вигідна на зимівлю, більшість була тієї думки, щоб вирушити звідти, і якщо можна, дістатися до Фініки, пристані критської, що звернена до південно-західного і до північно-західного вітру і перезимувати. 13. Коли подув легкий вітрець із полудня, вони, гадаючи, що здійснять свою думку, підняли котву й попливли близько попри Крит. 14. Та незабаром зірвався буревій, що зветься Евракілон. 15. Ухопило корабель, так що він не міг іти проти вітру; ми піддались йому і неслися навмання. 16. Підпливши під якийсь маленький острів, що звався Кавда, нам ледве вдалося опанувати човен; 17. ми витягли його і вжили допоміжних заходів, обв’язуючи корабель. І, боячися, щоб не попасти на Сирту, спустили вітрило, і так нас несло. 18. На другий день, тому що буря сильно нами кидала, почали ми викидати вантаж, 19. а на третій моряки власними руками викинули корабельне знадіб’я в море. 20. А що вже кілька днів ні сонця, ні зір не було видно і буря люто налягала, ми втратили вже всяку надію на рятунок.
21. Коли люди довго не їли, Павло встав серед них і мовив:
– Треба було, мужі, слухати мене й не кидати Криту: так можна було б уникнути цієї небезпеки і шкоди. 22. І тепер раю вам: бадьоріться, ніхто бо з вас життя не втратить, лиш корабель пропаде. 23. Цієї бо ночі явився мені ангел Бога, якому я належу і якому служу, 24. і сказав: «Не бійся, Павле! Ти маєш перед кесарем стати, і Бог дарував тобі всіх тих, що пливуть з тобою». 25. Тому бадьоріться, люди, бо я вірую Богові, що воно так буде, як було мені сказано. 26. Ми мусимо наткнутись на якийсь острів.
27. Чотирнадцята ніч настала, як нас кидало по Адрії; та коло півночі моряки здогадувалися, що якась земля зближається до них, 28. і кинули лот, і було двадцять сажнів глибини. Відпливши трохи, знов кинули лот у море, й було п’ятнадцять сажнів. 29. Тоді, побоюючися, щоб не наскочити на скелясті місця, ми кинули чотири котви з корми і чекали, щоб настав день. 30. А що моряки намагались утекти з корабля і вже були спустили човен у море, вдаючи, ніби хочуть викинути котви з переду корабля, 31. Павло сказав до сотника і вояків:
– Якщо ці не зостануться на кораблі, ви не можете спастися.
32. Тоді вояки відтяли линви човна, і він упав.
33. А як стало розвиднятись, Павло просив усіх щось їсти:
– Оце сьогодні, – казав, – чотирнадцятий день, як ви, ждучи, постите й не їсте нічого. 34. Тому прошу вас щось їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок. Ніхто з вас ані волосу з голови не втратить.
35. Сказавши це, взяв хліб, подякував перед усіма Богові і, розламавши, почав їсти. 36. Тоді всі піднялися на дусі й самі стали їсти. 37. Було ж усього нас на кораблі двісті сімдесят шість душ. 38. І як наїлися, почали облегшувати корабель, кидаючи пшеницю в море.
39. Коли настав день, моряки не розпізнали землі; вони лиш угледіли якусь затоку з побережжям, куди хотіли, коли можна, причалити кораблем. 40. Вони відчепили котви й пустили їх у море; одночасно розв’язали вони деменні мотузки і, розпустивши проти вітру жаглик, пустилися на берег. 41. Наскочивши на мілину між двома течіями, корабель застряг: ніс, врізавшися сильно, був нерухомий, а корму трощила навала хвиль. 42. Вояки були тієї думки, щоб в’язнів убити, щоб ніхто з них не втік уплав. 43. Та сотник, що хотів урятувати Павла, стримав їх від того наміру й велів тим, що вміли плавати, першими кидатись у воду й дістатися на сушу, 44. а іншим рятуватися хто на дошках, хто на уламках судна. І таким чином всі врятувалися на землю.
__________
Алилуя, глас 2: Зійшов Бог під оклики веселі, Господь – під голос сурми (Пс. 46,6).
Стих: Всі народи, заплещіте руками, воскликніть Богові голосом радости (Пс. 46,2).
__________
Євангеліє: Йо. 57 зач. 17, 18-26.
Від Йоана святого Євангелія читáння.
18. В той час Ісус звів очі свої до неба і сказав: Як ти, Отче, послав мене у світ, так і я послав їх у світ. 19. Даю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині.
20. Та не лише за цих молю, але й за тих, які через їх слово увірують в мене, 21. щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, і я в тобі, щоб і вони були в нас одно, щоб світ увірував, що ти мене послав. 22. І славу, що ти дав мені, я дав їм, щоб були вони одно, як і ми – одно. 23. Я – в них, і ти – в мені, щоб вони були довершені і в єдності, щоб світ зрозумів, що ти послав мене, і що ти возлюбив їх, як возлюбив єси мене.
24. Отче! Хочу, щоб ті, яких ти дав мені, були там, де я, щоб і вони були зо мною й бачили мою славу, яку ти був дав мені, бо возлюбив єси мене перед заснуванням світу. 25. Отче праведний, світ не пізнав тебе, але я пізнав тебе, і ці пізнали, що послав єси мене. 26. І я їм об’явив твоє ім’я, і буду об’являти, щоб любов, якою ти возлюбив мене, в них була, і я в них.
Йо. 17, 18: “Як ти, Отче, послав мене у світ, так і я послав їх у світ”
Чи задумувалися, яка роль Ісусових учнів у поширенні Його науки? Кажуть, сьогодні християнство переживає кризу. Люди або не вірять, або готові повірити у що завгодно,особливо, якщо принципи цієї релігії пасують до їхнього життя.
Що сьогодні потрібно, щоб розповідати про Бога? Особливі науки? Спеціальна освіта? Напевно, це могло б допомагати оперувати фактами. Та найбільшим свідченням християнства може стати лише спосіб вашого життя, ваша поведінка, ваші життєві принципи.
