Ряд.: Апостол: 1 Кор. 127 зач.; 2, 9 – 3, 8.
До Корінтян першого послання святого апостола Павла читáння.
9. Браття, чого око не бачило й вухо не чуло,
що на думку людині не спало,
те приготовив Бог тим, що його люблять.
10. Нам же Бог об’явив те Духом, бо Дух досліджує все, навіть глибини Божі. 11. Хто бо з людей знає, що в людині, як не дух людський, який у ній? Так само й того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого. 12. Ми ж прийняли не духа світу, а Духа, що від Бога, щоб знати, що нам дароване Богом; 13. про це ми й говоримо не мовою, якої нас навчила людська мудрість, а якої навчив Дух: 14. духовні речі духовними словами навчаючи. Тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого походить; це глупота для неї, і вона не може його зрозуміти, воно бо оцінюється Духом. 15. Духовна ж людина судить усе, але її ніхто не судить.
16. Хто бо пізнав думку Господню,
щоб його навчати?
Ми ж маємо думку Христову.
1. Та й я, брати, не міг до вас говорити як до духовних, але як до тілесних, як до немовляток у Христі. 2. Я молоком поїв вас, не їжею, бо не могли її їсти, та й тепер ще не можете, 3. бо ви ще тілесні. Коли між вами зависть та суперечки, хіба ви не тілесні і не поводитесь як звичайні люди? 4. Бо коли хто каже: Я Павлів, а інший: Я Аполлосів, хіба ви не звичайні люди? 5. Що таке Аполлос? Що Павло? Слуги, через яких увірували, і то як кому дав Господь. 6. Я посадив, Аполлос поливав, але Бог дав зріст, 7. так що ні той, хто садив, є чимось, ні той, хто поливав, але Бог,що дає зріст. 8. І хто садить, і хто поливає – одно; але кожний отримає свою нагороду згідно з своїм трудом.
Рівноап.: Апостол: Гал. 200 зач.; 1, 11-19.
До Галатів послання святого апостола Павла читáння.
11. Браття, сповіщаю вас, що Євангеліє, яке я вам проповідував, не від людей; 12. бож я його не прийняв, ні навчився від людини, а через об’явлення Ісуса Христа.
13. Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я жорстоко гонив Божу Церкву та руйнував її. 14. Я визначався серед багатьох ровесників з мого роду, бувши запеклим прихильником передань моїх предків. 15. Та коли той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю, зволив 16. об’явити в мені Сина свого, щоб я проповідував його між поганами, я негайно, ні з ким не радившись, 17. не пішов у Єрусалим до тих, що були апостолами передо мною, але пішов в Арабію і потім знову вернувся в Дамаск.
18. Три роки після того пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і пробув у нього п’ятнадцять день. 19. Іншого ж з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього.
Ряд.: Євангеліє: Мт. 53 зач. 13, 31-36.
Від Матея святого Євангелія читáння.
31. Сказав Господь притчу оцю:
Царство небесне подібне до зерна гірчиці, що його взяв чоловік і посіяв на своїм полі. 32. Воно, щоправда, найменше з усіх зерен; але як виросте, стає найбільшим з усієї городини, і навіть стає деревом, так що птаство небесне злітається і гніздиться па його гілках.
33. Ще іншу притчу оповів їм:
Царство небесне схоже на закваску, яку бере жінка і кладе до трьох мірок муки, аж поки все не скисне.
34. Все це говорив Ісус до людей у притчах, і без притч не говорив до них нічого, 35. щоб збулося сказане пророком:
Уста мої відкрию в притчах,
оповім тайни, сховані від початку світу.
36. Тоді він відіслав народ і прийшов додому.
Рівноап.: Євангеліє: Йо. 35 зач. 10, 1-9.
Від Йоана святого Євангелія читáння.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
1. Істинно, істинно кажу вам: хто входить в овечу кошару не ворітьми, а влізає деінде, той – злодій і розбійник. 2. Хто ж увіходить ворітьми, той – пастир овець. 3. Йому воротар відчиняє, і вівці слухаються його голосу, і він кличе своїх овець по імени й виводить їх. 4. Коли виведе свої вівці, іде поперед них, і вівці йдуть слідом за ним, бо знають його голос. 5. За чужим вони не підуть, втечуть від нього, бо не знають голосу чужих.
6. Сказав їм Ісус цю притчу, та вони не зрозуміли, що він казав їм.
7. Тому Ісус іще раз промовив до них:
– Істинно, істинно кажу вам: я – для овець ворота. 8. Усі, скільки б їх не було прийшло передо мною, – злодії і розбійники, і вівці не слухали їх. 9. Я – ворота. Хто ввійде через мене, спасеться. Він увійде, вийде і найде пасовисько.
Корінтян 2, 9: “Браття, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те приготовив Бог тим, що його люблять”.
Ми очікуємо. Завжди. Іноді навіть не цілком розуміємо, чого саме і чи нам це потрібно, та продовжуємо чекати… Цікаво, та здебільшого наші очікування пов’язані з якимись емоціями чи чимось матеріальним.
Навіть кажучи, “на все воля Божа”, все ж сподіваємося, що й Він волітиме для нас того, що ми хочемо. І часто переживаємо справжнє розчарування і духовний занепад, бо не отримали те, на що сподівалися.
Дивно, чому в такі моменти не розуміємо, що наш кругозір, наше бачення ситуації може обмежуватися людськими горизонтами. Ми просто нездатні оцінити і зрозуміти з перспективи, що насправді для нас підготував Бог. То чому не довіряємо Люблячому Отцеві? Чому самі себе обмежуємо?
