До Корінтян першого послання святого апостола Павла читáння.
2. Браття, ви достовірний доказ у Господі мого апостольства. 3. Ось моя оборона перед тими, що мене судять. 4. Хіба ми не маємо права їсти й пити? 5. Хіба ми не маємо права водити сестру – жінку, як інші апостоли, брати Господні і Кифа? 6. Чи може, один я і Варнава не маємо права на те, щоб не працювати? 7. Хто коли своїм коштом служив у війську? Хто садить виноградник і не їсть із нього плоду? Хто пасе стадо і не живиться молоком від стада?
8. Хіба я говорю тільки як людина? Хіба й закон не каже цього? 9. Таж у законі Мойсея написано: Не зав’язуй рота волові, коли молотить. Чи Бог турбується про волів? 10. Чи, може, ради нас говорить? Бож ради нас написано, що хто оре, мусить орати в надії і хто молотить, молотить теж у надії, що матиме щось з того. 11. Коли ми сіяли у вас духовне, чи то велика річ, коли жатимемо у вас тілесне? 12. І коли інші мають це право над вами, чому не більше ми? Та ми не користуємося цим правом, але весь час терпимо, щоб не робити ніякої перешкоди Євангелію Христа.
Богородиці: Апостол: Флп. 240 зач.; 2, 5-11.
До Филип’ян послання святого апостола Павла читáння.
5. Браття, плекайте ті самі думки в собі, що були в Христі Ісусі. 6. Він, бувши в Божій природі, не вважав за непорушний привілей свою рівність із Богом, 7. але зовсім зменшив себе самого, прийнявши вигляд слуги і ставши подібним до людини. 8. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, і то смерти хресної. 9. Тому його возніс високо і дав йому ім’я, що над усяке ім’я, 10. щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонялося на небі, на землі й під землею, 11. і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос – Господь на славу Бога Отця.
Від Матея святого Євангелія читáння.
Сказав Господь притчу оцю:
23. Царство небесне похоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми. 24. Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що був винен десять тисяч талантів. 25. А що не мав той чим віддати, пан велів продати його, жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. 26. Тоді слуга, впавши йому до ніг. поклонився лицем до землі й каже:
– Потерпи мені, пане, все тобі верну.
27. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той. 28. Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динарів, схопив його й почав душити його, кажучи:
– Верни, що винен.
29. Співслуга його впав йому в ноги й почав його просити. Потерпи мені, я тобі верну. 30. Та той не хотів; пішов і кинув його в темницю, аж поки не верне борг. 31. Коли товариші його побачили, що сталось, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про всю справу. 32. Тоді пан покликав його і сказав йому:
– Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. 33. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою?
34. І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки не верне йому всього боргу.
35. Отак і мій Отець небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.
Богородиці: Євангеліє: Лк. 54 зач. 10, 38-42; 11, 27-28.
Від Луки святого Євангелія читáння.
38. В той час увійшов Ісус в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. 39. Була у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40. Марта ж клопоталася, услуговуючи всіляко. Підійшла вона й каже:
– Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені помогла.
41. Озвався Господь до неї і промовив:
– Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. 42. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.
27. Коли він говорив це, якась жінка підняла голос з-між народу і сказала до нього:
– Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили. 28. Він озвався:
– Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його.
Мт. 18, 23-35. «Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого».
Кожний з нас завжди очікує певного милосердя, розуміння, доброзичливості від інших людей, але цього самого очікують й інші від нас.
Ми всі, люди, дуже подібні. Ми часто вимогливі до інших, кожному порахуємо всі його провини, усі його недоліки, вади. Можна сказати, що ми є фахівцями з учинків інших, прокурорами для інших, а себе дуже часто виправдовуємо, є адвокатами для себе. Може, ці аргументи певною мірою видаються нам слушними, проте Господь учить нас: чого ми хочемо, того й інші хочуть, чого ми не хочемо, того й інші не хочуть.
Отож, уміймо подивитися на себе, запитати себе: чого я прагну, чого очікую, чого сподіваюся від інших? І саме те, чого я очікую, маю почати чинити іншим – тоді й інші точно те ж будуть чинити щодо мене.
Владика Венедикт (Алексійчук)