Апостол: Еф. 221 зач.; 2, 14-22.
До Ефесян послання святого апостола Павла читáння.
14. Браття, Христoс — наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши своїм тілом стіну, що була перегородою, тобто ворожнечу, 15. і скасував закон заповідей своїми постановами на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, 16. і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши на ньому ворожнечу. 17. Він прийшов і благовістив мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько; 18. бо через нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі.
19. Отже, ви не чужинці більше і не приходні, але співгромадяни святих і домашні Божі, 20. збудовані на підвалині апостолів і пророків, а наріжним каменем – самим Ісус-Христом. 21. На ньому вся будівля, міцно споєна, росте у святий храм у Господі; 22. на ньому ви теж будуєтеся разом на житло Бога в Дусі.
Алилуя (г. 7): Благо є сповідуватися Господеві і співати імені Твоєму, Всевишній (Пс. 91,2).
Стих: Сповіщати зарання милість твою і істину твою на всяку ніч (Пс. 91,3).
Євангеліє: Лк. 39 зач. 8, 41-56.
Від Луки святого Євангелія читáння.
41. В той час один чоловік приступив до Ісуса, Яір на ім’я, що був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він став просити зайти до нього в хату, 42. бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього.
43. Аж тут якась жінка, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її зцілити, 44. підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі і вмить стала здоровою – спинилась її кровотеча. 45. Ісус спитав:
– Хто доторкнувся мене?
А що всі відпекувались, Петро мовив:
– Наставниче, люди коло тебе товпляться й тиснуться!
46. Ісус сказав:
– Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.
47. Побачивши жінка, що не втаїться, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. 48. Сказав їй Ісус:
– Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі!
49. Він говорив іще, як ось приходить хтось від голови синагоги й каже:
– Твоя дочка померла, не турбуй більш учителя.
50. Ісус почувши це, озвавсь до нього:
– Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.
51. Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Івана та Якова з батьком та матір’ю дитини. 52. Всі плакали за нею й голосили. Він мовив:
– Не плачте, вона не вмерла, вона спить.
53. Ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. 54. Тоді він узяв її за руку й голосно промовив:
– Дівчино, пробудися!
І дух її вернувсь до неї, і вона вмить встала. Він велів дати їй їсти. 56. Батьки ж її були здивовані вельми, та наказав їм нікому не говорити, що сталося.
Лк. 8, 41-56. «Дочко, віра твоя спасла тебе!»
Коли уважніше приглянемося до Євангелія, то можемо зауважити, що навколо Ісуса Христа ходили великі натовпи людей. Можна лише припускати, чому їх було так багато. Хтось прийшов з цікавості, хтось – тому, що бачив, що Він поважна особа, і хотів бути ближче до Нього. Хтось – ще з інших якихось мотивів, усвідомлених чи не усвідомлених. Але, напевно, мало було тих людей, які усвідомлювали, що Ісус Христос є Господь, а Господь може творити чуда.
Тому в Євангелії серед тих тисяч людей бачимо небагатьох, які зцілювалися. А зцілювала їх саме їхня віра. Бог міг оздоровлювати тисячі цих людей, але зцілювалися одиниці – саме ті, хто приходив з вірою. Бачимо, що ця жінка серед юрби людей, які штовхали Христа, одна-єдина «доторкнулася» вірою.
Як і в нашому житті: ми, здавалось би, часто приходимо до Бога, але чи доторкаємося з довірою до Нього? Бог «потребує» нашої довіри, аби щось нам дати. Бог може все, але може все лише через нашу віру!
Владика Венедикт (Алексійчук)