До Тимотея другого послання святого апостола Павла читáння.
1. Павло, апостол Христа Ісуса, щоб звістувати обітницю життя, що в Христі Ісусі, 2. Тимотеєві, любому синові: благодать, милосердя і мир від Бога Отця і Христа Ісуса, Господа нашого.
8. Тож не соромся свідоцтва Господа нашого, ні мене, його в’язня, але перенось труди зо мною для євангелія за поміччю Бога, 9. який спас нас і покликав святим покликанням не за наші діла, а за своєю постановою та благодаттю, що була нам дана в Христі Ісусі перед відвічними часами; 10. об’явлена ж була тепер через появу Спаса нашого Христа Ісуса, який знищив смерть і освітлив життя й безсмертя євангелієм, 11. для якого я настановлений проповідником, апостолом та вчителем.
12. З цієї причини я й терплю це, але не соромлюся, бо знаю, в кого я увірував; і я певен, що він може зберегти те, що мені було довірене на той день. 13. За правило візьми слова здорові, що ти чув від мене у вірі та в любові, яка у Христі Ісусі. 14. Бережи передання добре Духом Святим, який живе в нас.
15. Ти знаєш, що всі ті, що в Азії, між ними Фігел і Ермоген, від мене відвернулися. 16. Нехай Господь дасть милосердя домові Онисифора, бо він часто мене підбадьорював, не соромивсь моїх кайданів 17. і, як був у Римі, шукав мене пильно, і знайшов. 18. Хай Господь дасть йому найти милосердя в той день. А скільки послуг він зробив мені в Ефесі, ти знаєш ліпше від мене.
Євангеліє від Луки 19, 12-28.
12. Сказав Господь притчу оцю:
– Один чоловік, знатного роду, пішов у далеку землю прийняти царство й потім вернутися. 13. Покликав він десятьох своїх слуг, дав їм десять мін і мовив до них: промишляйте ними, поки я вернуся. 14. Співгромадяни ж його ненавиділи його й вислали слідом за ним посольство сказати: не хочемо, щоб той царював над нами. 15. І коли він, прийнявши царство, вернувся назад, велів прикликати до себе тих слуг, яким дав гроші, щоб довідатися, хто що придбав.
16. Перший прийшов і каже:
– Пане, міна твоя придбала інших десять.
17. Сказав пан:
– Гаразд, добрий слуго; тому що ти був вірний у малому, візьми управу над десятьма містами.
18. Прийшов другий і каже:
– Пане, міна твоя, принесла п’ять мін.
19. Він сказав і цьому:
– Ти теж будь над п’ятьма містами.
20. Прийшов ще інший й каже:
– Ось твоя міна, пане, що я тримав, сховавши у хустині; 21. бо я боявсь тебе, тому що ти чоловік жорстокий: береш, чого не клав, і жнеш, чого не сіяв.
22. Пан до нього каже:
– З уст твоїх я тебе суджу, лукавий слуго. Ти знав, що я чоловік жорстокий, беру, чого не клав, і жну, чого не сіяв. 23. Чому, отже, не дав моїх грошей в оборот, і я, вернувшись, відібрав би їх з відсотками.
24. І він сказав тим, що там стояли:
– Візьміть від нього міну й дайте тому, що має десять.
25. – Пане, – сказали йому, – він має десять мін.
26. – Кажу вам: кожному, хто має, дасться, а в того, хто не має, відберуть і те, що має. 27. А ворогів моїх, тих, що не хотіли, щоб я царював над ними, приведіть сюди й убийте на очах у мене.
28. Сказавши це, Ісус пішов попереду, здіймаючись до Єрусалиму.
Лк. 19, 12-28. «Кожному, хто має, дасться».
Зазвичай маємо дуже мало розвинуте почуття вдячності. Рідко відчуваємо вдячність до людини, яка зробила нам добро, дуже рідко дякуємо за щось приємне, корисне й важливе. Ми частіше можемо бути невдоволені, мати претензії, але дуже рідко маємо в собі виховану потребу дякувати. І це переносимо на взаємини з Богом. Часто забуваємо подякувати Творцеві, що Він дав нам пережити цей день чи місяць.
Скільки ж доброго кожному з нас дав Небесний Отець: ті чи інші здібності, таланти, друзів, ситуацій. Усі ми отримали дуже багато добра. Це також дуже важливо: вміти побачити ті чи інші дари в собі. Адже, як каже притча, Бог дає нам різні здібності, різні таланти, кожному – своє. Але Творець дає в міру того, наскільки ми можемо це розвинути. Кожен із нас чимось обдарований, кожному з нас Бог щось дав, кожен із нас щось має. Господь дав нам таланти й дари та очікує, щоб ними ми служити Йому і людям!
Владика Венедикт (Алексійчук)
