До Євреїв послання святого апостола Павла читáння.
Євр. 326 зач.; 10, 35 – 11, 7.
35. Браття, не покидайте цього вашого довір’я, бо воно має велику нагороду. 36. Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю.
37. Ще бо трохи,
і той, хто має прийти, прийде, не забариться.
38. А праведник мій вірою буде жити;
коли ж він відступить,
моя душа не матиме вподобання у ньому.
39. Та ми не з тих, що відступають собі на погибіль, а з тих, що вірують, щоб врятувати душу.
1. Віра є запорукою того, чого сподіваємося, доказом речей невидимих. 2. Завдяки їй праотці наші мали добре свідоцтво.
3. Вірою знаємо, що світ сотворений словом Божим, так що видиме з невидимого постало.
4. Вірою Авель приніс Богу кращу, ніж Каїн, жертву; вона засвідчила про нього, що він праведний, коли сам Бог засвідчив, що приймає його дари; нею він, хоч і мертвий, далі промовляє.
5. Вірою Енох був перенесений, щоб не бачити смерти; його не найдено, бо Бог його переніс. Перед його перенесенням засвідчено про нього, що він угодив Богові. 6. Без віри не можливо подобатися Богу, бо хто приступає до Бога, мусить вірити, що він існує і дає нагороду тим, що його шукають.
7. Вірою Ной, діставши об’явлення небесне про те, чого ще ніхто не бачив, збудував богобоязливо ковчег, щоб спасти дім свій; нею він осудив світ і став наслідником праведности, що від віри.
Від Марка святого Євангелія читáння.
Мр. 39 зач. 9, 10-16.
10. В той час учні, зберігши слово Ісуса, питали один одного, що воно значить воскреснути з мертвих.
11. І спитали вони його:
– Чому книжники кажуть, що Ілля прийде перше?
12. Він відповів їм:
– Ілля має прийти перше і знову все до ладу привести. Але як то воно про Сина чоловічого написано, що він мусить багато страждати й бути погордженим? 13. Однак кажу вам, що Ілля вже був прийшов, і вони вчинили з ним, що хотіли, як написано про нього.
14. Вернувшися до учнів, побачив навколо силу народу і книжників, що сперечалися з ними. 15. Як тільки ввесь народ його уздрів, здивувався вельми і, біжачи до нього, став його вітати. 16. Він спитав їх:
– Про що сперечаєтеся з ними?
Мр. 9, 10-16. «Про Сина Чоловічого написано, що мусить Він багато вистраждати й буде погорджений».
Кожна людина за своєю природою радше схильна до того, щоб вивищуватися, а не до того, щоб нею погорджували. Наша людська природа не хоче страждати, й у своєму житті ми з усіх сил уникаємо навіть найменших фізичних страждань, уникаємо несхвального ставлення інших, можливості комусь не сподобатися, бути відкиненим.
Часто забуваємо, що Бог знає про всі наші клопоти, навіть найменші, ліпше, аніж ми самі їх розуміємо. І якщо Він їх все ж допускає, то тільки тому, що в кожного з нас є своя дорога до освячення, у кожного є своя дорога до неба, на якій наші страждання наближають нас до Небесного Отця і Його волі.
Господь на Ісус Христос, який немовби через ту піч, де у вогні загартовується залізо, деколи провадить нас через страждання, терпіння, зневагу, щоб нас загартувати. Він хоче, щоб ми стали міцнішими й стійкішими. Тому будьмо витривалі в тому, через що нас провадить Господь. Віддаймося в Його руки й довірливо йдімо через усе наше життя, через усі скорботи, труднощі та зневаги, будьмо свідомі, що через це все нас провадить Спаситель. (Вл. Венедикт Алексійчук)
