Діянь святих апостолів читáння.
Ді. 38 зач.; 16, 16-34.
16. В тих днях, як апостоли йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток. 17. Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала:
– Ці люди – слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!
18. Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові, і, обернувшися, він сказав до духа:
– Велю тобі ім’ям Ісуса Христа: вийди з неї!
І в ту ж мить він вийшов. 19. Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади. 20. Привівши ж їх до воєвод, сказали:
– Ці люди колотять наше місто; це юдеї. 21. Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ні приймати, ні виконувати.
22. І натовп накинувся на них разом, і воєводи, здерши з них одежу, веліли їх бити різками. 23. Завдавши їм чимало ран, кинули їх у в’язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх. 24. Той, одержавши такий наказ, вкинув їх до самої середини у в’язницю й забив їх ноги у колоди.
25. Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу, і в’язні слухали їх. 26. Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в’язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани з них всіх спали. 27. Як же прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи, що в’язні повтікали. 28. Тут Павло скрикнув сильним голосом, кажучи:
– Не завдавай собі ніякого лиха, бо ми всі тут.
29. Попросивши світла, тюремник ускочив до в’язниці і, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі, 30. і, вивівши їх звідти, мовив:
– Панове, що мені робити, щоб спастися?
31. Ті відповіли:
– Віруй у Господа Ісуса і спасешся ти й дім твій.
32. І вони звістили слово Господнє йому і всім, що були в його домі. 33. Узявши їх тієї години вночі, він обмив їхні рани й охристився з усіма своїми. 34. Як же запровадив їх до себе в господу, накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував у Бога.
Алилуя (г. 8): Споглянь на мене і помилуй мене (Пс. 118,132).
Стих: Стопи мої направ по слову Твоєму (Пс. 118,133).
Від Йоана святого Євангелія читáння.
Йо. 40 зач. 11, 47-57.
47. В той час зібрали фарисеї та первосвященики раду на Ісуса й говорили:
– Що нам робити? Той чоловік робить силу чудес!
48. Якщо ми лишимо його так, усі увірують у нього і прийдуть римляни, знищать місто наше й народ наш!
49. Один же з них, Каяфа, що був первосвящеником того року, мовив до них:
50. – Ви не розумієте нічого і не знаєте, що ліпше буде вам, коли один чоловік помре за народ, а не ввесь люд загине.
51. Сказав він це не від себе самого, але тому що був первосвящеником того року і пророкував, що Ісус мав умерти за народ; 52. і не тільки за народ, але й щоб зібрати в одно розсіяних дітей Божих. 53. Від того, отже, дня вони радились між собою, як би його вбити.
54. Тому Ісус не ходив уже більше явно серед юдеїв, але пішов звідти в околицю біля пустині, у місто., зване Ефраїм, і пробував там з учнями своїми. 55. Наближалася юдейська Пасха, і багато людей з краю прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися. 56. Вони шукали Ісуса і, стоячи у храмі, говорили між собою:
– Як вам здається? Чи не прийде він на свято?
57. Первосвященики ж і фарисеї дали були наказ, що коли хто довідається, де він, має донести, щоб його схопити.
Діяння 16, 31: “Віруй у Господа Ісуса і спасешся ти й дім твій”
Ставимо міцні двері і надійні замки на дверях, хоч вберегтися від грабунку. Страхуємо своє життя, майно, щоб у випадку нещастя, мати певність, що матеріально вистоїмо в цих випробуваннях. Дбаємо про своє життя, щоб було благополучне, в достатку, комфортне для нас.
А що з духовністю? Молимося і йдемо на Літургію, теж так, ніби страхуємо життя – на всяк випадок. Хоча саме піклування про свої взаємини з Богом, про спасіння душі – щоб самому не впадати в гріх і не спокушати чи не приводити до гріх інших, має для нас бути першочерговим і безнастанним.
