Діянь святих апостолів читáння.
Ді. 44 зач.; 20, 16-18; 28-36.
16. В тих днях Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П’ятдесятниці бути в Єрусалимі.
17. З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. 18. Коли вони прийшли до нього, він до них промовив:
28. Вважайте на самих себе і на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, яку він придбав своєю кров’ю. 29. Я знаю, що по моїм відході ввійдуть між вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. 30. Та й з-між вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів. 31. Тому чувайте, пам’ятайте, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас зі сльозами наводити на розум.
32. А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам насліддя між усіма освяченими. 33. Ні срібла, ні золота, ні одежі я не вимагав ні від кого.
34. Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. 35. У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба помагати слабосильним й пам’ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя давати, ніж брати».
36. Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними став молитися.
Від Йоана святого Євангелія читáння.
Йо. 56 зач. 17, 1-13.
1. В той час Ісус, підвівши очі до неба, сказав:
– Отче, прийшла година. Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, 2. згідно з владою, яку ти дав йому над усяким тілом: дати життя вічне тим, яких ти дав йому. 3. Це – вічне життя, щоб пізнали тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса Христа, якого послав єси. 4. Я прославив тебе на землі: виконав діло, яке ти дав мені виконати. 5. Тепер, отже, прослав мене, Отче, у себе, тією славою, яку я мав у тебе, перш ніж постав світ.
6. Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зо світу. Вони були твої, і ти дав їх мені, і вони зберегли твоє слово. 7. Тепер вони зрозуміли, що все, що ти дав мені, від тебе походить; 8. слова бо, що ти дав мені, я дав їм, і вони прийняли й таки справді зрозуміли, що я від тебе вийшов, і увірували, що ти мене послав.
9. Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої. 10. І все моє – твоє, і твоє – моє, і я прославився в них. 11. Я більше не у світі, але вони у світі, і я йду до тебе. Отче святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені, щоб вони були одно, як і ми. 12. Коли я був з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; я стеріг тих, яких ти дав мені, і ніхто з них не пропав, крім сина погибелі, щоб збулося Писання. 13. Тепер же йду до тебе й говорю це у світі, щоб вони мали у собі радість мою повну.
Йо. 17, 1-13. «Отче святий! Заради імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти мені передав».
Хоча ми знаємо, що Христос об’явив правду про Бога – про Отця, Бог явив нам Сина, але й знаємо також, що людина завжди схильна дивитися на правду суб’єктивно, зі своєї «дзвіниці». І тому це об’явлення про Христа люди починали час від часу трактувати по-своєму, з’являлися єресі, що є і дотепер.
Отці Першого Вселенського собору, яким присвячена сьогоднішня неділя, проголосили певні догми – Символ віри, зокрема його першу частину, щоб окреслити нашу віру: що ми віримо в Бога, в Сина Божого Ісуса Христа, що маємо ту віру, яку Христос нам передав.
Стараймося цю нашу віру пізнавати, щоб могти передавати наступним поколінням Добру Новину, яку явив нам Христос, цю віру, яку досвідчили апостоли й передали іншим учням, а ті – іншим поколінням. Маємо нашу віру знати, щоб її у чистоті передати іншим!
(Вл. Венедикт Алексійчук)