Послання Апостола Павла до Римлян 10, 11 – 11, 2.
11. Браття, Писання каже: кожний, хто вірує в нього, не осоромиться. 12. Немає бо різниці між юдеєм і між греком; бо той самий Господь усіх, багатий для всіх, хто його призиває; 13. бо кожний, хто призове ім’я Господнє, спасеться.
14. Як же призиватимуть того, в кого не увірували? Як увірують у того, про кого не чули? І як почують без проповідника? 15. І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: які гарні ноги тих, що благовістять добрі новини! 16. Та не всі послухали євангелія. Бо Ісая каже: Господи, хто повірив тому, що ми чули? 17. Віра, отже, від слухання, а слухання через слово Христове.
18. Та я питаю: хіба вони не чули? Таж:
По всій землі рознісся їхній голос,
їхні слова – в кінці світу.
19. І ще кажу: може, не зрозумів Ізраїль? Але Мойсей перший мовив:
Я викличу у вас заздрість не народом,
збуджу ваш гнів народом нерозумним.
20. А Ісая насмілюється і мовить:
Найшли мене ті, що мене не шукали.
Я об’явився тим, що про мене не питали.
До Ізраїля ж каже:
21. увесь день я простягав свої руки
до неслухняного й упертого народу.
1. Отож питаю: чи не відкинув Бог народ свій? Ніколи в світі! Бо і я ізраїльтянин, з роду Авраама, з коліна Веніямина. 2. Бог не відкинув свого народу, що наперед вибрав. Чи ж ви не знаєте, що Писання про Іллю говорить, коли він скаржиться до Бога на Ізраїля.
Євангеліє від Матея 11, 16-20.
16. Сказав Господь: До кого б мені прирівняти рід цей?
Він подібний до дитят, що сидять на майданах та кличуть до інших, 17. кажучи: грали ми вам на сопілці, та ви не танцювали; співали ми вам жалобної, та ви не били себе в груди.
18. Прийшов бо був Іван, що не їв, не пив. і вони кажуть: він біса має. 19. Прийшов Син чоловічий, що їсть і п’є, вони кажуть: оцей чоловік ненажера й п’яниця, приятель митарів і грішників!
І виправдалась мудрість власними ділами.
20. Тоді Ісус почав докоряти тим містам, у яких відбулося найбільше його чуд, за те, що не покаялись.
Матея 11, 20: “Ісус почав докоряти тим містам, у яких відбулося найбільше його чуд, за те, що не покаялись”.
Ми вміємо нарікати. Часто невдоволені, як і що відбувається. Нам хочеться краще, досконаліше… Ми не те, що не хочемо радіти тому, що маємо, а просто не вміємо цього робити. Бо чомусь, як не дивно, вважаємо, що Бог нам щось винен.
Скільки доброго би не отримували, завжди будемо хотіти більшого. Така жадоба нас засліплює настільки, що часто почуваємося нещасними, навіть маючи значно більше, ніж інші можуть тільки мріяти
Навчімося вірити Богові, навчімося Його чути і бачити Його дію в нашому житті. Не будьмо сліпцями, керованими лише захланністю.
