До Римлян послання святого апостола Павла читáння.
Рим. 118 зач.; 15, 17-29.
17. Браття, можу хвалитись у Христі Ісусі тим, що Боже, 18. бо я не смів би говорити про те, чого Христос не вчинив через мене для послуху логан, словом і ділом, 19. силою знаків і чудес, силою Духа Божого, так що я проповідував євангеліє Христове по всіх усюдах від Єрусалиму й околиць аж до Ілірику, 20. вважаючи, однак, за честь не проповідувати євангелія там, де Христове ім’я було вже відоме, щоб не будувати на чужій основі, 21. але як написано:
Ті, яким про нього не звіщалось, його побачать;
і ті, що про нього не чули, зрозуміють.
22. Тому я щоразу мав перешкоди прийти до вас. 23. Тепер же, не маючи більше поля праці в цих країнах і гаряче бажаючи з давніх літ до вас прибути, 24. надіюсь, ідучи по дорозі в Еспанію, побачити вас і що ви мене туди проведете, після того, як я трохи натішусь вами. 25. Тепер же йду в Єрусалим святим служити, 26. бо Македонія і Ахая рішили зібрати дещо на потреби вбогих святих у Єрусалимі. 27. Рішили, ба вони й винні їм, бо як погани стали спільниками їхніх духовних благ, повинні допомогти їм у тілесних. 28. Коли я це виконаю і вручу їм особисто цю збірку, виберусь від вас в Еспанію. 29. Знаю, що коли прийду до вас, прийду в повноті Христового благословення.
Від Матея святого Євангелія читáння.
Мт. 49 зач. 12, 46 – 13, 3.
46. В той час, коли Ісус промовляв до народу, мати його та брати стояли надворі, бажаючи з ним говорити. 47. Каже один до нього:
– Он твоя мати і твої брати стоять надворі, бажаючи говорити з тобою.
48. Він відповів тому, що говорив до нього:
– Хто моя мати і хто мої брати?
49. І вказавши рукою на своїх учнів, мовив:
50. – Ось моя мати й мої брати! Бо хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати.
1. Того дня Ісус вийшов з дому і сів край моря. 2. І зібралася коло нього така сила народу, що він увійшов у човен і сів у ньому, а ввесь народ стояв на березі. 3. Він повчав їх багато у притчах.
Римлян 15, 21: “Ті, яким про нього не звіщалось, його побачать; і ті, що про нього не чули, зрозуміють.”
Наша віра – єдиний ключ до пізнання Господа. Нема межі ані нашого вдосконалення, ані зростання в ній, бо бути з Богом, жити Ним, то перш за все не переставати свідчити про Його любов іншим через власні дії.
Не біймося, що хтось може скористатися нашою прихильністю, не вважаймо, що доброту сприйматимуть за слабкість, а дбаймо, щоб через нас інші могли пізнати Господа, Його любов і милосердя.
