Від Марка святого Євангелія читáння.
Мр. 20 зач. 5, 22-24; 35 – 6, 1.
22. В той час до Ісуса приходить один із старших синагоги, Яір на ім’я, і, побачивши його, упав йому до ніг 23. і благав його вельми, кажучи:
– Дочка моя при смерті. Прийди, поклади на неї руки, щоб видужала й жила.
24. І він пішов з ним. Слідом же за ним ішло багато люду, що тиснувся до нього.
35. Коли він ще говорив, приходять від старшини синагоги й кажуть:
– Дочка твоя померла, чого іще завдаєш клопоту учителеві?
36. Але Ісус, почувши слово, що ті сказали, промовив до старшини синагоги:
– Не бійся! Тільки віруй.
37. І не дозволив іти нікому з собою, окрім Петра, Якова та Івана, брата Якова. 38. Приходять вони до старшини синагоги в хату, й бачить він метушню і тих, що ридали й голосили вельми. 39. Увійшов він і каже:
– Чого метушитесь і плачете? Дівча не померло, воно спить!
40. І насміхались з нього. Він же, виславши усіх, узяв батька дівчати та матір і тих, що з ним були, і увійшов туди, де лежало дівча. 41. Взяв він дівча за руку і сказав до нього:
– Таліта кум (що значить у перекладі: дівчино, кажу тобі, встань).
42. І в ту ж мить дівча встало й почало ходити; мало воно дванадцять років. І всі тим здивувалися вельми. 43. Та він велів їм суворо, щоб ніхто про те не довідався, і наказав дати їй їсти.
1. І вийшовши звідти, прибув у свою батьківщину, і слідом за ним пішли його учні.
Причасний: Знаменувалося на нас світло лиця твого, Господи (Пс. 4,7). Алилуя, тричі.
Мр. 5, 22-24. 35 – 6, 1. «Не бійся! Тільки віруй».
«Не бійтеся!» – саме такими словами розпочав свій понтифікат святий Іван Павло ІІ.
Хоча ми називаємо себе християнами, ходимо до храму, але часто бачимо, що в нашому житті маємо мало відваги повністю довіряти Богові. Правду кажучи, і мусимо собі в цьому признатися щиро та відверто, ми любимо все контролювати, усе планувати, усе передбачати. І тому дуже часто, коли приходять якісь біди чи клопоти, вони вибивають нас із колії, бо вони нам непідвладні, ми не можемо їх контролювати.
Коли опиняємось у ситуації, на яку не можемо вплинути і якої не можемо змінити, то саме для нас лунають слова: «Не бійся! Тільки віруй». Бачимо, що чоловік, старшина синагоги, до якого Ісус звернувся з цими словами, справді сам не міг нічого змінити, бо його дочка вже померла.
Христові слова для нас завжди є фундаментом і заохоченням: не боятися, мати відвагу, стояти непохитно у вірі. Або, як каже наше богослужіння, «ще й ще…» довіряти Богові, покладатися й уповати на Нього. А довіряти Богові – найпевніша річ. Бог єдиний, хто ніколи нікого не підвів і не підведе. Саме тому, щоб ми перемогли свої страхи й покладалися на Нього, Господь звертається до кожного з нас: «Не бійся! Тільки віруй». (Вл. Венедикт Алексійчук)
