Перше Послання Апостола Петра 4, 12 – 5, 5.
12. Улюблені, не дивуйтеся тій пожежі, що постає проти вас, вам на пробу, немов би з вами діялось що дивне, 13. але радійте, оскільки берете участь у Христових стражданнях, щоб і під час славного його об’явлення радіти та веселитися. 14. Щасливі ви, як вас ганьблять за Христове ім’я, бо славний Дух Божий на вас почиває. 15. Ніхто з вас нехай не страждає як душогубець або злодій, або злочинець, або як той, хто встряває в чужі справи. 16. Коли ж страждає як християнин, нехай не соромиться, але прославляє Бога цим ім’ям. 17. Бо настав час почати суд від Божого дому; коли ж він від нас розпочинається, то який кінець буде тих, які не коряться Божій благовісті?
18. І коли праведник ледве, спасеться,
безбожник і грішник де явиться?
19. Тому й ті, які страждають з Божого зізволення, нехай у доброчинності довірять вірному Творцеві свої душі.
1. Тож пресвітерів з-між вас заклинаю, я сам теж пресвітер і свідок страждань Христових і співучасник слави, що має об’явитись: 2. пасіте довірене вам Боже стадо, доглядаючи за ним не примусово, але добровільно, по-Божому; не ради брудного зиску, але доброхіть, 3. і не як пануючі над вибраними, але будьте зразком для стада. 4. І як явиться архипастир, отримаєте нев’янущий вінець слави.
5. Так само ви. молоді, коріться старшим. І всі ви вдягніться в покірливість один супроти одного,
Бог бо гордим противиться,
але покірливим дає благодать.
Євангеліє від Марка 12, 38-44.
38. Сказав Господь своїм учням:
– Остерігайтесь книжників, що люблять ходити собі у довгих шатах, вітання на майданах, 39. перші сидження у синагогах, перші місця на бенкетах, 40. що з’їдають доми вдовиць і довго моляться на показ. Вони матимуть тяжкий засуд.
41. І, сівши проти скарбоні, дивився, як народ кидав гроші у скарбоню. Чимало заможних кидали багато. 42. І ось прийшла одна вдовиця і вкинула дві лепти, тобто кодрант. 43. Прикликавши своїх учнів, сказав їм:
– Істинно кажу вам, що та вбога вдовиця кинула більш від усіх, які кидали у скарбоню. 44. Усі бо кидали зо свого зайвого, вона ж зо свого убозтва вкинула все, що мала, увесь свій прожиток.
***
Історія про вдову, яка жертвує останні лепти може дуже багато нас навчити.
Мабуть, кожному в житті траплялось заощаджувати на щось гроші, копійку до копійки складати для того, щоби здійснити мрію. Або ж навпаки – вичищувати все, що лише можна, для того, аби закрити якісь заборгованості чи придбати необхідне.
Уявімо собі, що ті кошти віддаємо до церковної скарбниці або ж комусь на нагальну потребу. Правда, це зовсім непросто?
Вдова приносить усе, що має, і віддає. Цього нам треба вчитись від неї. Приходити до Бога і щодня віддавати Йому усе, що маємо – усі свої турботи і радощі, усе життя, яке, зрештою, дане Ним. Це найбільше мистецтво – довірити Богу, відучитись контролювати все і всяк і відчувати себе власниками.
Бо справжня влада – це любов, все інше – занадто мізерне.
