22. (21) Страждання праведника і його надія
- Провідникові хору. На мелодію “У досвітня лань”. Псалом Давида.
- Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? Стоїш далеко від спасіння мого, від слів мого зойку.
- Боже мій, кличу я вдень, – не відповідаєш, а й уночі я теж не вгаваю.
- Та ж ти – святий, возсідаєш на хвалах Ізраїлевих!
- На тебе покладались батьки наші: звірялись, і ти врятував їх.
- Взивали тебе й спасались, на тебе покладались і ганьби не зазнавали.
- А я – черв’як, не людина; сміховище людей, презирство народу.
- Всі, хто на мене дивляться, глузують з мене, кривлять губи, кивають головою:
- „Поклавсь на Господа, нехай його рятує; нехай його спасає, коли він його любить!”
- Ти мене вивів з материнського лона, ти дав мені безпеку при грудях матері моєї.
- На тебе я був зданий від утроби, від материнського лона ти єси Бог мій.
- Не віддаляйсь від мене, бо нещастя близько, бо допомогти нікому.
- Биків багато мене оточило, башанські сильні навколо мене стали.
- Роззявили на мене свою пащу, неначе лев, що роздирає і рикає.
- Я став, немов вода розлита, всі кості мої повиходили з суставів. Неначе віск, зробилось моє серце, розтануло в мене в нутрі.
- Мов черепок, висохла моя сила, язик мій прилип до горлянки, кладеш мене в порох смерти.
- Бо пси мене обсіли, і лиходіїв зграя мене оточила. Пробили мені руки й ноги,
- всі мої кості я міг би полічити. Дивляться на мене і з радістю позирають.
- Одежу мою ділять між собою, і на хитон мій жеребок кидають.
- Та ти, о Господи, не віддаляйсь; о моя сило, притьмом прийди мені на допомогу.
- Вирятуй від меча мою душу -із собачих лап мою єдину.
- Спаси мене із левиної пащі -від рогів буйволових мою убогу.
- Я сповіщу моїм братам про твоє ім’я, хвалитиму тебе серед громади:
- „О ви, що боїтеся Господа, його хваліте; нащадки Якова, його шануйте, і бійтеся його, потомки Ізраїля!
- Бо він не гидував, не гордував бідою бідака, і не ховав обличчя свого від нього; і коли той взивав до нього, – слухав.”
- Від тебе йде моя хвала в великім зборі, обітниці мої виконаю перед тими, що його бояться.
- Нехай споживають покірні, нехай будуть ситі. хай хвалять Господа ті, що його шукають. Нехай серце ваше живе повіки!
- Усі кінці землі згадають і навернуться до Господа. І впадуть ниць перед тобою усі сім’ї народів;
- Господнє бо є царство, він над народами панує.
- Йому одному поклоняться всі тії, що в землі спочивають; перед ним упадуть ниць усі тії, що сходять у могилу. І душа моя для нього житиме;
- моє потомство буде йому служити, і розповість про Господа прийдеш – ньому родові;
- прийдуть, оповістять про його добрість народові, що має народитись: “Таке вчинив Господь!”
Псалом 22: “Боже мій, Боже мій, чому мене покинув?”
Покинутість Богом, відкинутість і забутість ― такі відчуття переживаємо, коли не розуміємо, чому Господь допускає супроти нас несправедливість, жорстокість чи зло. Кожна трагічна звістка через війну породжує в наших серцях питання ― “Боже, де ти? Чому покинув?”
У такі хвилини маємо пам’ятати, що Бог дарував нам свободу навіть у виборі грішити чи бути праведним. І те, що Господь допускає ― це відповідь на вибір людини. Так, часто безневинні люди страждають через гріховність інших і це ще раз доводить, що вчинки, поведінка однієї людини насправді стосується не лише її, а й суспільства загалом. Це ми особливо гостро бачимо в час війни.
Та в моменти навіть найбільшого болю ми не маємо права сумніватися, що Бог ― поруч і наші страждання є і Його стражданнями, наш біль є Його болем. Тому в такий складний час не питаймо, “Де ти, Боже?“, а просімо витривалості і міцності віри, щоб пройти через ці страждання.