До Євреїв послання святого апостола Павла читáння.
Євр. 314 зач.; 6, 13-20.
13. Браття, колй Бог давав Авраамові обітницю, не маючи поклястися ніким вищим, поклявся самим собою, 14. кажучи: поблагословлю тебе щедро й розмножу тебе вельми. 15. І він, завдяки довгій терпеливості, осягнув обітницю. 16. Люди клянуться більшим від себе, і всякі їхні суперечки кінчаються клятвою для ствердження. 17. Так само й Бог, бажаючи дати наслідникам обітниці якнайсильніший доказ непорушности своєї волі, зробив те клятвою, 18. щоб двома незмінними речами, в яких неможливо, щоб Бог казав неправду, ми мали сильну потіху, – ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам. 19. У ній маємо, неначе котву душі, безпечну та міцну, що входить аж досередини за завісу, 20. куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиєреєм повіки, по чину Мелхиседека.
Від Марка святого Євангелія читáння.
Мр. 40 зач. 9, 17-31.
17. Одного разу чоловік якййсь прийшов до Ісуса і, кланяючись йому, сказав:
– Учителю, я привів до тебе сина мого, що має німого духа, 18. і де тільки його вхопить, кидає його об землю, так що він піниться, скрегоче зубами і ціпеніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та вони не могли.
19. Він у відповідь каже їм:
– О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть його до мене.
20. І привели його до нього. Як тільки дух побачив його, зараз же потряс ним, і той повалився на землю, запінився і почав качатися. 21. Він спитав його батька:
– Скільки часу, як це йому сталося?
– З дитинства, – відповів той. – 22. Часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Якщо можеш, поможи нам, змилосердися над нами.
23. Ісус каже йому:
– Якщо можеш? – Все можливе тому, хто вірує.
24. І вмить батько хлопчини скрикнув крізь сльози:
– Вірую, поможи моєму невірству!
25. Ісус, бачачи, що збігається народ, погрозив нечистому духові, кажучи:
– Німий та глухий душе! Наказую тобі: вийди з нього й не входь більше в нього.
26. І закричавши та сильно ним стрясши, вийшов з нього. І той став мов мертвий, і багато хто казали: він умер. 27. Ісус узяв його за руку, підвів його, і той устав.
28. Коли він увійшов у дім, учні питали його на самоті:
– Чому ми не могли його вигнати?
29. Він відповів їм:
– Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом.
30. Вийшовши звідти, проходили крізь Галилею, і він не хотів, щоб хто знав, 31. бо він навчав своїх учнів і казав їм:
– Син чоловічий буде виданий у руки людям і вб’ють його, і три дні після того, як його уб’ють, він воскресне.
Євр. 6, 13-20 «Ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам, у Ньому маємо неначе якір душі, безпечний та міцний»
Які би складні обставини не складалися у нашому житті, завжди маємо триматись за Господа. Саме Бог був Тим, хто давав відвагу й витривалість мученикам ставати перед царями, переслідувачами і катами. Так само й ми, коли будемо триматися за Господа, як за єдиний якір, нічого і ніколи не зрушить нас з місця. Саме ця віра давала нашим попередникам у часи підпілля, у часи Радянського Союзу бути витривалими. Коли нас зносить праворуч чи ліворуч, то це свідчить, що ми не міцно тримаємось за Господа. Коли на нас щось впливає, щось вибиває з колії, це знову ж показує, що ми мало закорінені в Бозі. Наші прогрішення і падіння вказують на це, що ми не тримаємось за Господа. Якщо б ми тримались за Нього, то ніхто і ніщо не могли б нас звести з правдивого шляху, ми б завжди перебували з Господом в будь-яких обставинах нашого життя.
Владика Венедикт (Алексійчук)
