28. (27) БЛАГАННЯ 1-5; 8-9; ПОДЯКА 6-7
- Давида.До тебе, Господи, взиваю; моя скеле, не одвертайсь мовчки від мене, щоб я не став, як ті, що в могилу сходять, коли ти відцураєшся від мене.
- Почуй, о Господи, голос мого благання, коли до тебе я взиваю, коли здіймаю мої руки до святого твого храму.
- Не погуби мене з грішниками, з тими, що чинять беззаконня, що на словах мирні з ближніми своїми; на серці ж зло в них.
- Воздай їм, Господи, за їхніми ділами і за злобою вчинків їхніх. За ділом рук їхніх дай їм, – поверни їм те, що вчинили.
- Вони бо не зважають на Господні вчинки і на рук його діло, -нехай отже їх зруйнує і більш не відбудує
- Благословен Господь, бо він почув голос мого благання.
- Господь то моя сила й щит мій! На нього уповало моє серце, і допомоги зазнав я; тим і радіє моє серце, і я його вихваляю піснею моєю.
- Господь – народу свого сила, він рятівна твердиня помазаника свого.
- Спаси народ твій і благослови твою спадщину, паси й носи їх повік-віки.
—
Ранкове сонце, яке ми сьогодні зустріли – не належне, але справжній дар. Бог відкриває перед нами нову сторінку, дарує нові можливості.
Ми так звикли до світу комфорту, до всього тут і зараз, до того, що ми господарюємо над ситуаціями, що навіть не могли б припустити, що все те, що маємо, – подарунок.
Життя вічне, за яке перетерпів муки Спаситель – безумовний дар.
Життя земне з його багатствами ласк – не само собою зрозуміле.
Розплющуймо очі, щоби бачити Божу присутність повсюди і вуха – щоби чути Його слова! І дякувати! За усе, що маємо.