Діянь святих апостолів читáння.
Ді. 23 зач.; 9, 32-42.
32. У той час Петро, обходячи всі місця, прибув і до святих, що мешкали в Лідді. 33. Там він найшов одного чоловіка, на ім’я Еней, що лежав на ліжку вісім років, він був розслаблений. 34. Петро сказав до нього:
– Енею, Ісус Христос тебе оздоровляє. Устань і сам постели собі ліжко!
35. І вмить той підвівся. І бачили його всі мешканці Лідди та Сарону, й навернулися до Господа.
36. Була ж у Яффі одна учениця, на ім’я Тавита, що значить у перекладі Дорка, абож Сарна. Вона була повна добрих діл та милостині, що чинила. 37. І сталося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили її і поклали в горниці. 38. А що Лідда лежить близько Яффи, учні, почувши, що Петро там, послали двох чоловіків з просьбою до нього:
– Прийди до нас якомога скорше.
39. Петро встав і пішов з ними. І як прийшов, вони його повели у горницю, де всі вдови оточили його, плачучи й показуючи йому одежу, плащі, які робила для них Дорка, бувши з ними. 40. Велівши всім вийти з хати, Петро впав на коліна й почав молитися і, обернувшись до тіла, мовив:
– Тавито, встань!
І та відкрила очі, і, побачивши Петра, сіла. 41. Він подав їй руку й підвів її, і, прикликавши святих та вдів, поставив її живою. 42. Довідалась про це вся Яффа, і багато увірувало в Господа.
Від Йоана святого Євангелія читáння.
Йо. 14 зач. 5, 1-15.
1. В той час Ісус прибув до Єрусалиму. 2. А є в Єрусалимі Овеча купіль, що зветься по-єврейськи Витесда й має п’ять притворів. 3. У них лежала сила недужих, сліпих, кривих і сухих, які чекали, коли зворушиться вода: 4. бо ангел Господній сходив час від часу в купіль і зворушував воду, і хто перший по зворушенні води спускався у купіль, видужував, хоч би яка була його недуга.
5. Був там один чоловік, що нездужав тридцять вісім років. 6. Побачив Ісус, що він лежить, і довідавшися, що він вже дуже довго нездужає, каже до нього:
– Бажаєш видужати?
7. Відповідає йому недужий:
– Не маю нікого, пане, хто б мене спустив у купіль, коли зворушиться вода, бо коли я туди приходжу, інший передо мною сходить.
8. Ісус мовить до нього:
– Устань, візьми ложе твоє й ходи!
9. І відразу видужав той чоловік і взяв своє ложе, й почав ходити.
10. А був то день суботній. Юдеї кажуть тому, що видужав:
– Таж то субота. Не личить тобі носити ложе.
11. Той їм відповів:
– Той, хто мене оздоровив, сказав мені: візьми твоє ложе й ходи.
12. Спитали його:
– Хто той, що сказав тобі: візьми й ходи?
13. Але той, що видужав, не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що був на тому місці. 14. Потім Ісус найшов його у храмі й мовив до нього:
– Оце ти видужав, не гріши ж більше, щоб що гірше тобі не сталось.
15. Чоловік пішов і оповів юдеям, що то Ісус оздоровив його.
Йоана 5:6, 8: “Бажаєш видужати? Устань, візьми ложе твоє й ходи!”
Наскільки сильною є наша віра? Не надто складно в теорії вірити, дотримуватися правил і, до певної міри, навіть бути канонічним.
Та чи маємо таку ж твердість у своїх переконаннях на практиці? Чи такою ж непохитною є віра, а чи „Якщо не побачу на Його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, — не повірю!“ (Ів. 20,25). Чи готові, почувши „Встань… і ходи“ (Ів. 5,8), зрушити з місця?
Віра має бути щирою передовсім самих перед собою. Бо сказано: „Нехай вам станеться за вашою вірою!“ (Мт. 9, 29).
