Діянь святих апостолів читáння.
Ді. 31 зач.; 12, 25 – 13, 12.
25. В тих днях Варнава й Савло, виконавши службу й узявши з собою Івана, прозваного Марком, вернулися з Єрусалиму.
1. Були ж в Антіохії, у Церкві, що там була, пророки й учителі: Варнава, Симон, прозваний Ніґер, Лукій Киренейський, Манаен, вихований з Іродом тетрархом і Савло. 2. Якось одного разу, коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий промовив:
– Відлучіть мені Варнаву й Савла на діло, на яке я їх покликав.
3. Тоді вони, постивши й молившися, поклали на них руки і відпустили.
4. І ці, вислані Святим Духом, прибули в Селевкію, а звідти відпливли до Кипру. 5. Прибувши в Саламіну, почали звіщати слово Боже в юдейських синагогах. Помічником при них був Іван.
6. Пройшовши увесь острів аж до Пафосу, найшли одного чоловіка, ворожбита, юдейського лжепророка, на ім’я Вар-Ісус, 7. який був з проконсулом Сергієм Павлом, розумною людиною. Цей, покликавши Варнаву й Савла, хотів почути слово Боже. 8. Але Елімас, ворожбит, так бо перекладається його ім’я, виступив проти них і намагався відвернути проконсула від віри. 9. Тоді Савло, він же й Павло, повний Святого Духа, глянув на нього пильно 10. і мовив:
– О повний всякого підступу і всякого лукавства, сину диявола, враже всякої правди! Не перестанеш перекручувати прості дороги Господні? 11. Оце тепер на тобі рука Господня: ти станеш сліпим і до часу не бачитимеш сонця.
І зараз же впала на нього мряка і темрява, і він, обертаючися на всі боки, шукав, хто б його повів за руку. 12. Тоді проконсул, бачачи, що сталося, увірував, вельми здивований наукою Господньою.
Від Йоана святого Євангелія читáння.
Йо. 33 зач. 8, 51-59.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
51. Істинно, істинно кажу вам: хто берегтиме моє слово, повіки не побачить смерть.
52. Юдеї йому сказали:
– Тепер ми знаємо, що біса маєш. Авраам помер і пророки, а ти кажеш: хто берегтиме моє слово, смерти повіки не зазнає. 53. Невже ти більший, ніж Авраам, наш батько, який помер? І пророки померли. Кого ти з себе робиш?
54. Ісус відповів:
– Якщо я самого себе прославляю, слава моя – ніщо. Отець мій, про якого кажете: він Бог наш – він мене прославляє. 55. Та ви його не знаєте, я ж його знаю. І якби я сказав, що його не знаю, я був би такий, як ви – брехун. Та я його знаю й бережу його слово. 56. Авраам, ваш батько, був радий на думку, що побачить день мій; і він бачив, і зрадів.
57. Юдеї йому сказали:
– П’ятдесят років ще не маєш і ти бачив Авраама?
58. Сказав їм Ісус:
– Істинно, істинно кажу вам: перше ніж був Авраам, я є.
59. І сягнули по каміння, щоб кинути на нього; та Ісус пройшов серед них і вийшов із храму.
Йоана 8, 51: “Хто берегтиме моє слово, повіки не побачить смерть”
Слова в нашому житті відіграють чи не найважливішу роль. Кожен із нас знає, як одне слово інколи здатне нас вирятувати від глибокого розпачу чи , навпаки, загнати у душевну кризу.
Ми часто розкидаємося словами. Нехтуємо їхнім значенням. Навіть коли спілкуємося з Богом – не зосереджуємося на важливості сказаного. Та насправді жодне наше слово не йде в порожнечу, а визначає зміст нашого життя.
Читаючи Біблію, в Йоана 1:1 ми знаходимо: “Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог.” І лише цього нам би мало бути достатньо, щоб усвідомити, якими важливими в Господа є слова. Адже мовивши слово Бог сотворив світ. Через слово він спілкувався з нашими прародичами. І навіть вмираючи на хресті, Ісус мовив: “Звершилося”.
Маємо старатися відповідально підходити до сказаного і з особливою увагою ставитися до того, що нам сказав Господь. Бо жодне Його слово не було сказане намарно.
